71. Національні культури. Українська культура

Зміст

ПРИГАДАЙТЕ (с. 192)

Що таке культура? Яке значення культури в житті людини та спільнот? Що таке нація? Які ознаки має нація? Які з них пов’язані з культурою?

Культура — це все матеріальне й духовне, що створене людством: мова, звичаї, мистецтво, наука, закони та цінності. Для людини вона слугує засобом пізнання світу й самовираження, а для спільнот виступає «клеєм», який згуртовує людей у єдине ціле через спільну пам’ять та правила поведінки.

Нація — це історична спільнота людей, об’єднана спільною територією, економічними зв’язками, культурою, мовою та усвідомленням своєї єдності (національною самосвідомістю). З культурою безпосередньо пов’язані спільна мова, традиції, історична пам’ять, релігія та духовні цінності.

ПОМІРКУЙМО! (с. 192)

Чи тотожні поняття «національна спільнота» та «нація»? Розкрийте ознаки національної культури на прикладі української нації.

Ці поняття близькі, проте не тотожні. Національна спільнота — це ширше визначення групи людей, об’єднаних спільним походженням, мовою й традиціями (це можуть бути діаспори чи етнічні меншини в межах іншої держави). Нація ж є зрілою модерною формою такої спільноти, яка має спільне економічне життя, розвинену самосвідомість і прагне до створення або захисту власної незалежної держави.

Ознаки національної культури на прикладі України проявляються через такі виміри:

• Національна ідентичність і спільна мова: українська мова, утверджена творами Котляревського та Шевченка, об’єднує народ крізь покоління, формуючи відчуття «ми — українці».
• Історична пам’ять: збереження пам’яті про козацьку добу, Гетьманщину та спільну боротьбу за свободу.
• Унікальність і самобутність: народне мистецтво, вертеп, кобзарство, вишивка та література, що вирізняють українців серед сусідів.
• Динамічність і ціннісна орієнтація: прагнення до свободи, гідності, соборності та самоврядування (громади), які адаптувалися до вимог модерного ХІХ століття.
• Інституції збереження: діяльність «Просвіт», НТШ, відкриття театрів і музеїв.

ПОМІРКУЙМО! (с. 193)

Як суспільні зміни вплинули на культуру? В чому полягала суперечність між традиційною національною культурою та модернізацією? Що спільного у рухів за права жінок і рухів національних спільнот? Як медіа впливали на формування національної свідомості?

Суспільні зміни XIX століття — промисловий переворот, урбанізація та революційні рухи — зруйнували старий патріархальний лад. Завдяки розвитку преси, зростанню письменності, відкриттю театрів і музеїв культура перестала бути надбанням лише еліти і стала масовою.

Суперечність полягала в тому, що традиційна національна культура трималася на селянських звичаях, усному фольклорі та патріархальному укладі, тоді як модернізація вимагала розвитку міст, фабричного виробництва, раціоналізму, світської освіти та науки. Націям треба було не просто законсервувати старі етнографічні звичаї, а виробити на їх основі нову модерну міську культуру, науку та літературу.

Спільним для рухів за права жінок (емансипації) та національних визвольних рухів було подолання нерівності й гноблення. Обидва рухи боролися за власну суб’єктність: жінки — за право на освіту, працю та політичний голос, а бездержавні нації — за право вільно навчатися рідною мовою, розвивати власну культуру і самим вирішувати свою долю.

Медіа (газети, часописи, альманахи, брошури) стали головним знаряддям формування нації. Вони доносили інформацію про єдину історію, поширювали літературну мову серед читачів у різних куточках краю та консолідували людей навколо національних ідей. Якщо ж медіа контролювала імперська влада, вони використовувалися для русифікації чи онімечення, витісняючи місцеві традиції та нав’язуючи імперську пропаганду.

ДУМКИ ІСТОРИКІВ (с. 194)

Які особливості культурного розвитку України виокремлює етнологиня? Що, на вашу думку, сприяло збереженню і розвитку української культури в умовах імперського панування?

Ганна Скрипник підкреслює, що українська культура XIX століття розвивалася в умовах колосального імперського тиску. Вона виокремлює знищення козацьких автономних структур, ліквідацію прав українців, закріпачення селян Слобожанщини та Правобережжя, підпорядкування церкви Московії та системне інтелектуальне виснаження через відтік наукових і творчих кадрів до імперського центру.

Збереженню української культури в таких умовах сприяли глибокі корені народної творчості й мови на селі, самовіддана праця інтелігенції (письменників, фольклористів, науковців), поява меценатів, а також солідарність між діячами підросійської Наддніпрянщини та підпідавстрійської Галичини, яка стала «українським П’ємонтом».

ПОМІРКУЙМО! (с. 194)

Пригадайте, як етнографічні дослідження вплинули на уявлення про націю.

Збирання казок, пісень, дум, вивчення діалектів та народних обрядів романтиками XIX століття показали, що народ — це не просто селянська маса, а живий організм зі спільною душею, історією та прагненнями. Етнографія довела, що українці мають окремі етнічні межі, самобутню мову й традиції, відмінні від поляків чи росіян, що заклало наукову основу для ідеї права нації на самовизначення.

Розгляньте таблицю. Наведіть приклади на підтвердження її тез з історії України (с. 194–195).

Таблиця доводить, як література крок за кроком будувала українську націю:

• «Енеїда» Івана Котляревського (1798 р.) живою народною мовою розбудила інтерес до козацького минулого після скасування Гетьманщини та Запорозької Січі.
• «Наталка Полтавка» (1819 р.) довела життєздатність української сцени та повагу до гідності простої людини.
• «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя (1831–1832 рр.) зачарували освічену Європу та Російську імперію колоритом українського фольклору.
• «Русалка Дністровая» (1837 р.) діячів «Руської трійці» подолала розрив між землями, запровадивши народну мову в літературу Галичини замість «язичія».
• «Кобзар» Тараса Шевченка (1840 р.) об’єднав українців усіх регіонів ідеєю свободи та соціально-національної справедливості, ставши маніфестом нації.
• «Чорна рада» Пантелеймона Куліша (1857 р.) стала першим масштабним романом про Руїну, що формував історичне мислення.
• «Хмари» Івана Нечуя-Левицького та «Хіба ревуть воли…» Панаса Мирного розкрили драму українського селянства після реформи 1861 року та роль інтелігенції в русифікованих містах.
• Твори Івана Франка («Захар Беркут») гартували віру в силу об’єднаної громади під час наростання радикального руху в Галичині.
• Творчість Лесі Українки («Contra spem spero!», «Лісова пісня», «Бояриня») вивела українське слово на модерний рівень, поєднавши прагнення жінки до свободи із засудженням покірності московському деспотизму.

ПОМІРКУЙМО! (с. 196)

Творчість яких згаданих у таблиці авторів і авторок ви знаєте з уроків літератури? Поясніть, як вивчені вами твори сприяли розвитку української національної культури. Чому триває дискусія, чи можна вважати Миколу Гоголя українським письменником? Висловіть свою аргументовану думку щодо цього питання.

З уроків літератури відомі твори Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Франка та Лесі Українки. Ці твори утвердили норми сучасної літературної мови, виховували національну гідність і вчили українців не соромитися свого коріння, протистоячи імперській політиці розчинення.

Дискусія щодо Миколи Гоголя триває тому, що писав він російською мовою і жив у контексті імперської столиці, проте його світовідчуття, теми, гумор, фольклорний колорит та образи цілковито виросли з Полтавщини та українських звичаїв. Гоголя можна вважати двоєдиним автором: за мовою форми він належить до російської літератури, але за духовною суттю, серцем, фольклорним підґрунтям та популяризацією України у світі він є невіддільною частиною української культури.

З’ясуйте, що таке «фонетичний правопис». Яке значення мало створення П. Кулішем українського правопису? Яких авторів перекладу Біблії українською мовою ви знаєте? Яке їх громадянство? Про що це свідчить?

Фонетичний правопис — це система письма за принципом «пиши так, як чуєш, і читай так, як бачиш». Розроблена Кулішем «кулішівка» (1850-ті рр.) остаточно відокремила українську графіку від церковнослов’янських та російських норм, полегшила навчання грамоті простого народу й стала міцним фундаментом національної окремішності.

Переклад Святого Письма здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький та фізик і громадський діяч Іван Пулюй. Перші двоє були підданими Російської імперії, а Пулюй — Австро-Угорщини. Ця співпраця через кордони яскраво свідчить про неподільну соборність українського народу: попри життя в різних імперіях, українці мислили себе єдиною духовною і культурною нацією.

ДІЄМО: ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ (с. 197)

Обговоріть у класі, чи може сучасний театр або музика впливати на суспільство так, як це було в ХІХ ст.

Сьогодні суспільство перевантажене цифровим контентом, тому музика чи театр уже не є єдиними вікнами у світ, якими вони були у XIX ст. Проте їхня мобілізаційна сила залишається величезною: під час сучасної російсько-української війни патріотичні пісні, вистави про пережите та концерти згуртовують українців, надихають воїнів і допомагають збирати мільярди на потреби ЗСУ. Музика і театр і досі слугують дієвою культурною зброєю та голосом національної стійкості.

ПИТАННЯ В ТЕКСТІ ПІДРОЗДІЛУ 3 (с. 197)

Які громадські організації українців ХІХ — початку ХХ ст. могли сприяти розвитку української культури?

Розвитку культури сприяли громади (Київська, Одеська, Полтавська тощо), Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, львівське товариство «Просвіта», Літературне (згодом Наукове) товариство імені Тараса Шевченка, студентські «Громади» та кооперативні й хорові об’єднання (як-от товариство «Боян»).

АРСЕНАЛ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ (с. 198)

Поясніть, що означає афоризм Євгена Чикаленка: «Любити Україну треба не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені». Як ця фраза відображає сутність меценатства? Які історичні факти відображають подані монети?

Афоризм Чикаленка підкреслює: патріотизм — це не просто високі слова чи зітхання, а конкретна дія та матеріальні ресурси. Меценатство полягає в тому, щоб свідомо інвестувати власні статки в освіту, книгодрукування, пресу й культуру свого бездержавного народу задля його виживання та розвитку.

На монетах НБУ увічнені постаті, чий капітал творив українську націю: родина підприємців Симиренків (профінансували видання шевченківського «Кобзаря» 1860 р.), Богдан і Варвара Ханенки (подарували Україні унікальний музей світового мистецтва) та рід Галаганів на чолі з Григорієм (заснував Колегію Павла Галагана для виховання української інтелектуальної еліти).

ПОМІРКУЙМО! (с. 199)

Обґрунтуйте роль Української греко-католицької церкви у підтримці української культури. Чому художник зобразив Андрея Шептицького в образі Мойсея?

УГКЦ у Галичині була не лише релігійною спільнотою, а й справжньою національною опорою українства. Священники засновували читальні «Просвіти», кооперативи та школи, виступали захисниками рідної мови в умовах австрійського та польського тиску. Митрополит Андрей Шептицький був духовним провідником і меценатом: він заснував Національний музей у Львові, підтримував митців (Новаківського, Сосенка), фінансував освіту й рятував переслідуваних.

Художник Олекса Новаківський на полотні 1915–1919 рр. зобразив митрополита в образі біблійного пророка Мойсея з глибоким змістом: сива борода, величний погляд та монументальна постать показують Шептицького як духовного поводиря, який веде свій бездержавний і пригноблений український народ крізь випробування імперій до духовної свободи та власної держави.

ПОМІРКУЙМО! (с. 200)

Чому, на вашу думку, саме Львів став центром створення цих українських громадських організацій? Поясніть, чим відрізнялися функції Літературного товариства імені Тараса Шевченка та Наукового товариства імені Тараса Шевченка?

Львів став головним центром гуртування українців завдяки конституційному устрою Австро-Угорської імперії (після 1867 р.). На відміну від Російської імперії, де діяли жорсткі Валуєвський циркуляр та Емський указ, в Австро-Угорщині існували конституційні свободи слова, друку й союзів. Тому саме сюди діячі з Наддніпрянщини спрямовували кошти для легального друку книжок і створення наукових осередків.

Літературне товариство ім. Т. Шевченка (1873 р.) мало вужчу мету: підтримувати красне письменство, видавати художні твори та рятувати українське слово від цензури. Перетворене у 1892 р. за ініціативи Михайла Грушевського та Олександра Кониського Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ) перебрало на себе масштабні академічні функції повноцінної Української академії наук: вело системні наукові дослідження з історії, етнографії, права, мови й природничих дисциплін, випускаючи фундаментальні «Записки НТШ».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

I. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Що таке національна культура? Які її основні ознаки?

Національна культура — це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених нацією впродовж усієї її історії. Її провідними ознаками є: творення національної ідентичності, функціонування єдиної літературної мови, збереження історичної пам’яті, самобутність традицій і мистецтва, здатність динамічно модернізуватися, гуманістична ціннісна орієнтація та наявність інституцій збереження спадщини (шкіл, театрів, музеїв, товариств).

2. Назвіть провідних діячів української культури XIX — початку XX ст. У чому полягав їхній внесок?

• Іван Котляревський — започаткував нову українську літературу та національну драматургію.
• Тарас Шевченко — сформував національну ідею та безкомпромісний опір деспотизму, ставши символом нації.
• Марко Кропивницький та Марія Заньковецька — створили професійний театр корифеїв, що виховував народні маси.
• Микола Лисенко — заклав основи української класичної національної опери та професійної музичної освіти.
• Соломія Крушельницька — піднесла авторитет українського вокального мистецтва до найвищого світового рівня.
• Леся Українка та Іван Франко — підняли українську поезію, прозу та суспільно-політичну думку до європейського модернізму.
• Андрей Шептицький — духовний провідник, засновник музеїв, опікун освіти та національної єдності.

3. Яку роль відігравали громадські організації «Просвіта» та НТШ у розвитку української культури?

Товариство «Просвіта» працювало з широкими народними масами: відкривало хати-читальні, бібліотеки, аматорські гуртки, друкувало дешеві доступні книжки й навчало українських селян та міщан грамоти. НТШ виконувало роль української Академії наук: проводило фундаментальні дослідження з історії та мови, об’єднало вчених Наддніпрянщини й Галичини, довівши світові високий інтелектуальний рівень української науки.

II. Обговорюємо у групі

1. Яка роль культурних цінностей як фундаментальних світоглядних засад життєдіяльності будь-яких людських спільнот?

Культурні цінності визначають етичні координати суспільства: що є добром, справедливістю, гідністю, обов’язком. Вони дають спільноті орієнтири для виживання у кризові періоди, консолідують різні соціальні верстви та забезпечують передачу досвіду й довіри між поколіннями.

2. Які особливості розвитку культурного життя в різних регіонах України можна виділити?

У Наддніпрянщині (під владою Росії) культурний рух розвивався в умовах жорстоких імперських заборон (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р.), тому вимушено зосереджувався на театральному та етнографічному ґрунті або йшов у підпілля, спираючись на меценатів.

У Галичині та Буковині (під владою Австро-Угорщини) умови були більш сприятливими: легально діяли політичні партії, товариства («Просвіта», НТШ), преса й україномовні кафедри в університеті, що перетворило край на суспільно-політичний осередок соборної України.

3. У чому полягав вплив меценатства на розвиток української культури? Які паралелі можна провести із сучасністю?

Меценати фактично замінили собою державний бюджет для бездержавної української культури, рятуючи її від занепаду. Вони за власні кошти видавали книжки, утримували пресу й відкривали навчальні заклади.

Сьогодні паралель очевидна: український бізнес і волонтери беруть на себе фінансування мілітарних, видавничих, мистецьких та освітніх проєктів, тримаючи тил і захищаючи культурний простір від російської агресії, як колись Чикаленко, Симиренки чи Тарновський.

III. Мислимо творчо

1. Створіть уявний «Музей української національної культури ХІХ ст.». Оберіть 3–5 експонати (літературні твори, музичні твори, діячі, події тощо), які, на вашу думку, найкраще відображають розвиток української культури в цей період, і обґрунтуйте свій вибір.

Обґрунтування експозиції:

• Перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка (1840 р.) — священна книга модерного українства, яка пробудила народ від імперського сну.
• Рукописна партитура Миколи Лисенка до опери «Наталка Полтавка» — символ народження української класичної професійної музики з глибин фольклору.
• Театральний костюм або афіша вистави трупи Марка Кропивницького за участю Марії Заньковецької — символ легальної трибуни, яка зворушувала тисячі сердець по всій Україні всупереч заборонам.
• Перший том «Записок НТШ» під редакцією Михайла Грушевського (Львів) — речовий доказ високої науки та соборної праці інтелектуалів обох імперій.

2. Уявіть, що ви журналіст / журналістка ХІХ ст. Підготуйте невелику статтю для газети, в якій висвітліть діяльність одного з українських меценатів. Яким чином їхня діяльність вплинула на культурне життя вашого міста чи регіону?

Газета «Рада», 1908 рік
Служіння нації справою: урок Євгена Чикаленка

Сьогодні на вулицях Києва, Полтави чи Чернігова кожне друковане українське слово викликає лють імперських цензорів. Але щоранку свіжий номер нашої газети лягає на столи гімназистів, професорів, залізничників та ремісників. Чи замислювалися ви, завдяки кому це диво можливе?

За цим стоїть непохитна постава пана Євгена Чикаленка. Видатний агроном і землевласник, він міг би спокійно споживати плоди своїх маєтків і жити в розкоші. Натомість він щороку покриває дефіцит єдиної щоденної україномовної газети «Рада» власними тисячами карбованців, примовляючи свій відомий вислів: «Любити Україну треба не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені».

Внесок Чикаленка рятує рідне слово в наших містах від задухи. Завдяки його фінансовій підтримці кияни читають світові новини й дізнаються про рідну історію, українські письменники мають змогу друкувати свої повісті, а талановита молодь отримує стипендії. Діяльність таких подвижників доводить усьому суспільству: поки звучить і друкується рідна мова — живе наш вільний народ!