67. Україна між блоками світового протиборства

Зміст

ПРИГАДАЙТЕ

1. Пригадайте розподіл українських земель на початку ХХ ст., їх економічне та політичне становище.

На початку ХХ століття українські території перебували під владою двох імперій. Близько 85% земель (Наддніпрянщина, Слобожанщина, Південь) належали Російській імперії, а решта (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття) — Австро-Угорщині.

В обох державах українці не мали власної автономії та зазнавали національного тиску, хоча в Австро-Угорщині діяли конституційні свободи, працювали українські партії й культурні товариства («Просвіта»). В економічному вимірі українські землі слугували сировинною базою та ринком збуту для імперій: Наддніпрянщина постачала вугілля, метал і зерно, а західні землі постачали нафту, ліс і дешеву робочу силу, що призводило до масової трудової еміграції за океан.

2. Наведіть приклади інтересу європейських політиків до «українського питання» в ХІХ ст. Які були причини?

Інтерес до України спалахував під час великих європейських криз. Під час наполеонівських війн французьке командування вивчало плани створення підконтрольних автономій на чолі з козаками для послаблення Росії («наполеоніди»). У період Кримської війни (1853–1856 рр.) західні дипломати обговорювали можливість відриву українських причорноморських земель.

У 1888 році німецький філософ і публіцист Едуард Гартман висунув ідею створити незалежне «Київське королівство», щоб відсунути Росію від Чорного моря та послабити її вплив у Європі. Головною причиною такого інтересу було стратегічне географічне положення України та її багатющі ресурси.

СХЕМА: УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ПЛАНАХ ДЕРЖАВ НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ

СВІДЧАТЬ ДОКУМЕНТИ (за QR-кодом зі с. 177)

З маніфесту великого князя Миколи Миколайовича, свідчень графа Г. Бобринського та праці князя А. Волконського

Які історичні аргументи могли наводити Російська, Австро-Угорська та Османська імперії в своїх претензіях та зазіханнях на українські землі?

Російська імперія виправдовувала загарбницькі наміри ідеєю «збирання руських земель» і захисту православ’я. Вона апелювала до спадщини князів Володимира Великого, Ярослава Осмомисла та Данила Романовича, стверджуючи, що Галичина й Буковина — це споконвічна «Червона Русь», яка має ввійти до складу «єдиної і неподільної Росії». Крім того, імперські урядовці стверджували, що українського народу не існує, а національне відродження оголошували «австрійською інтригою», яку необхідно знищити заради безпеки власної імперії.

Австро-Угорська імперія аргументувала свої претензії на Волинь і Поділля історичною спадщиною Галицько-Волинської держави та королівства Галичини і Володимирії, титулярними монархами яких Габсбурги вважали себе ще з часів поділів Речі Посполитої кінця XVIII століття. Також Відень позиціонував себе покровителем конституційних прав народів перед загрозою російського самодержавства.

Османська імперія спиралася на спогади про кілька століть свого панування у Північному Причорномор’ї та протекторат над Кримським ханством. Її реваншистські плани ґрунтувалися на прагненні повернути втрачені за договорами XVIII століття Крим, Очаків та причорноморські фортеці, а також відновити контроль над морськими шляхами.

СВІДЧАТЬ ДОКУМЕНТИ (с. 178)

Український науковець і політичний діяч О. Шульгін: «До початку Першої світової війни “українське питання” просто не існувало для французів і решти союзників…»

Як цей документ пояснює ставлення Британії та Франції до України напередодні війни?

Цей документ свідчить про те, що країни Антанти ставилися до українського питання виключно крізь призму союзу з царською Росією. Франція та Велика Британія потребували сильного східного союзника для розгрому Німеччини, тому підтримували тезу про «єдину й неподільну Росію».

Усі публічні заяви західних дипломатів про «самовизначення пригноблених народів» були звичайною воєнною пропагандою, спрямованою проти Австро-Угорщини й Османської імперії. Українців у Парижі та Лондоні взагалі не сприймали як самостійну націю, вважаючи їх внутрішньою справою Російської імперії.

СВІДЧАТЬ ДОКУМЕНТИ (с. 179)

З таємних документів німецького Генерального штабу (1 грудня 1915 р.) та праць П. Рорбаха

Чому німецьке командування вважало Україну ключем до перемоги над Росією?

Німецькі військові стратеги й економісти розглядали Україну як економічний фундамент та головне життєве джерело Російської імперії. Втрата багатих зернових районів, донецького вугілля, криворізької залізної руди та чорноморських портів означала для Росії економічний колапс і позбавляла її статусу великої європейської держави.

Створення підконтрольної німцям або незалежної української держави мало вибудувати міцний геополітичний бар’єр між Росією та Центральною Європою, назавжди перекрити Петербургу вихід до Балкан і Чорного моря та забезпечити німецьку промисловість дешевою продовольчою і сировинною базою.

ІСТОРИЧНІ ПОДРОБИЦІ (с. 179)

Концепція Макса Вебера щодо населення окупованих територій

Чому ідеї М. Вебера були відкинуті німецьким керівництвом?

Відомий соціолог Макс Вебер пропонував Берліну відмовитися від звичної колонізаторської політики й не намагатися підкорити народи сходу силою. На його думку, Німеччина мала налагодити рівноправне партнерство з поневоленими народами Російської імперії (зокрема українцями), визнавши їхні права.

Однак кайзерівська верхівка та Генеральний штаб мислили категоріями великодержавного мілітаризму. Вони прагнули прямого територіального розчленування Росії, створення власних маріонеткових протекторатів і безжальної експлуатації українських матеріальних ресурсів для досягнення світового панування.

ПІДСУМКОВІ ВИСНОВКИ ДО ПАРАГРАФА

Напередодні Першої світової війни українські землі опинилися в центрі зіткнення інтересів двох ворогуючих коаліцій — Антанти та Троїстого (згодом Четверного) союзу:

• Російська імперія прагнула захопити Галичину, Північну Буковину й Закарпаття, щоб знищити головний осередок українського національного руху («український П’ємонт»), закрити «українське питання» та отримати плацдарм для прориву до проток Босфор і Дарданелли.
• Німеччина та Австро-Угорщина планували відірвати Україну від Росії, щоб підірвати її військово-економічну міць, створити буферну зону на сході та використати промисловий і хлібний потенціал українських земель для власних потреб.
• Велика Британія та Франція зневажали інтереси бездержавних народів Східної Європи й заради союзу з царатом підтримували неподільність Російської імперії.
• Османська імперія мріяла про реванш і повернення свого впливу на кримському узбережжі.

Український народ, залишаючись розділеним між чужими державами, не мав власного голосу на міжнародній арені та перетворився на розмінну монету й головну арену майбутньої кривавої світової війни.