§ 53. Світська і релігійна культури
ВСТУПНІ ЗАПИТАННЯ
Згадайте: які ідеї Просвітництва і науки вплинули на світогляд людини ХІХ століття?
Ідеї раціоналізму, верховенства розуму, природних прав людини та віри в науковий прогрес зруйнували старе уявлення про непорушність станового устрою. Відкриття в природознавстві, фізиці та біології навчили людей спиратися на логіку й дослідні факти, а не лише на релігійні догми, що спричинило поступове звільнення повсякденної думки від суворого церковного контролю.
Згадайте: як ці зміни позначилися на освіті та суспільному житті?
Освіта стала більш практичною, доступною та поступово переходила під опіку держави, а не церкви. У суспільстві утверджувалася рівність громадян перед законом, виникали громадські організації, преса й політичні рухи, що дало можливість людям брати реальну участь в управлінні державою та формуванні громадської думки.
Як ви розумієте поняття «світська культура», «конфесія»?
Світська культура — це царина людської творчості, знань, мистецтва, норм поведінки та освіти, яка не підпорядкована релігійним установам і спрямована на пізнання реального земного світу. Конфесія — це окреме віросповідання або самостійний напрям у межах однієї релігії (наприклад, православ’я, католицизм, протестантизм у християнстві), що має власне віровчення, обрядовість та церковну організацію.
53.1. РОЗМЕЖУВАННЯ СВІТСЬКОЇ ТА РЕЛІГІЙНОЇ КУЛЬТУР
1. Чому світська культура ХІХ ст. є культурою повсякденного життя?
Світська культура перестала бути надбанням винятково аристократичних салонів чи вузьких кіл інтелектуалів. Вона проникла в побут звичайних городян і селян через масову початкову освіту, газети, моду, театр, появу перших фотографій та кінематографа, регулюючи щоденні стосунки між людьми та пояснюючи світ раціональними поняттями.
2. Порівняйте світську та релігійну культури за їхніми основними функціями та цінностями, на які вони орієнтовані.
Релігійна культура спирається на віру в Бога, сакральні тексти й духовні заповіді, пояснює людину через божественне покликання, спрямовує зусилля на спасіння душі та дотримання вікових традицій. Світська культура натомість ґрунтується на раціональному пізнанні, наукових фактах і земних потребах людини; її головними цінностями є особиста свобода, критичне мислення, громадянська активність та розвиток суспільства тут і зараз.
3. Як, на вашу думку, досягнення світської культури (про які згадувалося в попередньому параграфі) могли впливати на релігійну культуру і спричиняти в ній реформи?
Поширення грамотності, відкриття природничих наук і швидкий технічний розвиток змушували церкву осучаснювати свої підходи, щоб не втратити вірян. Релігійні громади почали активніше відкривати світські школи й притулки, використовувати рідну мову парафіян замість мертвої латини чи архаїчної церковнослов’янської, а священники дедалі частіше включалися в розв’язання соціальних та економічних проблем бідних верств населення.
53.2. РОЗВИТОК РЕЛІГІЙНОЇ ОСВІТИ ТА УНІВЕРСИТЕТІВ
1. Наведіть приклади університетів, заснованих католиками у США, та європейських католицьких університетів, які були відновлені чи засновані в цей час.
У США католицькі згромадження заснували Джорджтаунський університет у Вашингтоні (1789), Фордемський університет у Нью-Йорку (1842), Університет Святого Йосифа у Філадельфії (1851) та Бостонський коледж (1863). У Європі було відновлено Лувенський католицький університет у Бельгії (1834) та Фрібурський університет у Швейцарії (1889), а також засновано Католицький університет Ірландії в Дубліні (1854) і католицький університет у французькому місті Лілль (1877).
2. Поясніть, чому релігійні конфесії активно створювали нові університети в ХІХ ст.
Конфесії прагнули виховувати власну освічену еліту — богословів, правників, педагогів і лікарів, які могли б захищати позиції церкви в умовах швидкого зростання наукового атеїзму та світських ідеологій. Окрім того, це допомагало релігійним громадам зберігати свій вплив на молодь і конкурувати з державними освітніми центрами.
3. Як зміна політики щодо прийому студентів (від навчання лише своєї конфесії до прийому представників інших релігій) свідчить про секуляризацію (одержавлення) освіти?
Коли університети почали оцінювати вступників за знаннями та здібностями, а не за їхнім віросповіданням, релігійні догми перестали бути головним критерієм навчання. Освіта стала відкритим суспільним інститутом, де пріоритетом виступали професійні наукові навички та громадянська користь, що є ключовою ознакою секуляризації.
53.3. РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В УМОВАХ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
1. Якими насильницькими методами російська влада досягала переходу греко-католиків у православ’я в 1794—1796 рр.?
Російська влада діяла методами прямого терору: до сіл заводили війська, непокірних священників заарештовували й виганяли з парафій, а селян нещадно били. Храми силоміць переосвячували на православні, уніатські ікони, літургійні книги та церковні речі масово конфісковували або знищували. Для примусового «навернення» цілої парафії чиновникам було достатньо формальної згоди лише кількох заляканих жителів.
2. Наведіть три основні прояви використання православної церкви як знаряддя русифікації українців.
По-перше, вище духовенство призначалося виключно з росіян, а українців із 1812 року взагалі перестали висвячувати на єпископів у Наддніпрянщині. По-друге, богослужіння велися церковнослов’янською мовою з московською вимовою, а проповіді дозволялися лише російською. По-третє, імперська влада категорично заборонила будувати храми в самобутньому українському бароковому стилі та писати ікони з національними мотивами, перетворивши священників на поліцейських наглядачів, які доносили про щонайменші прояви українського патріотизму.
3. Яку небезпеку вбачала, на вашу думку, російська влада в поширенні протестантизму на теренах сучасної України?
Протестанти («штундисти», баптисти, меноніти) виходили з-під ідеологічного контролю синодальної церкви та самодержавства, обирали керівників громад самостійно й пропагували рівність перед Богом. Їхня тверезість, висока працьовитість, фінансова самодостатність та звичка читати Біблію критично формували незалежне мислення, що несло загрозу для кріпосницьких пережитків і абсолютистського російського ладу.
53.4. РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ В ГАЛИЧИНІ, БУКОВИНІ ТА НА ЗАКАРПАТТІ
1. Назвіть громадські організації, у розбудову яких вкладав сили митрополит Андрей Шептицький.
Митрополит підтримував діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ), товариства «Просвіта», освітньої організації «Рідна школа» та економічного союзу «Сільський господар».
2. Обґрунтуйте, чому греко-католицька церква стала найбільшою захисницею галицьких українців від полонізації.
Греко-католицький обряд зберіг традиційну церковнослов’янську мову, народні звичаї та східну літургійну традицію, ставши чіткою межею між українцями та польською римо-католицькою більшістю краю. Завдяки патріотичним священникам, які жили серед народу в селах, церква перетворилася на єдину міцну інституцію, що відкривала читальні, створювала кооперативи й виховувала національну свідомість селянства.
3. Визначте, як створення закладів вищої освіти вплинуло на якість та соціальний статус греко-католицького духовенства.
Створення семінарії Барбареум у Відні, семінарії у Львові та богословського факультету Львівського університету підняло греко-католицького священника до рівня високоосвіченого інтелігента. Духовенство здобуло глибокі знання європейських мов, права та філософії, зрівнялося у суспільному статусі з польськими колегами та стало провідною силою українського культурного відродження.
4. У чому полягала подвійна боротьба православного духовенства Буковини?
З одного боку, українські православні священники мусили протистояти натиску румунської церковної верхівки, яка прагнула повної румунізації парафій і приєднання краю до румунської церкви. З іншого боку, їм доводилося відстоювати свої права перед австрійською бюрократією, виборюючи збереження української мови в школах, церквах та заснування кафедр у Чернівецькому університеті.
5. Як «Верховинська акція» єпископа Юлія Фірцака та економіста Едмунда Егана поєднувала церковну та господарську діяльність для боротьби проти мадяризації краю?
Фірцак і Еган зрозуміли, що захистити народ від асиміляції можна лише через подолання злиднів. Церква задіяла парафіяльних священників як економічних інструкторів: вони допомагали засновувати селянські позичкові каси, споживчі кооперативи, завозити племінну худобу, відкривати ремісничі школи лозоплетіння, ткацтва й гончарства, а також організовували братства тверезості, зміцнюючи матеріальне становище закарпатських українців.
ОПИС ТА АНАЛІЗ ІЛЮСТРАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ПАРАГРАФА
Аналіз зображення на с. 260: Інтер’єр Володимирського собору в Києві (сучасна світлина).
На фотографії представлено величний внутрішній простір Володимирського собору, зведеного наприкінці XIX століття. В оздобленні храму домінує неовізантійський монументальний стиль із пишними золотими розписами, масивними арками та фресками, створеними відомими художниками, зокрема Віктором Васнєцовим. Собор будувався на честь хрестителя Русі князя Володимира і задумувався імперською владою як символ неподільної державної православної церкви та русифікації київської старовини. Водночас вишуканий живопис собору відображає високі здобутки сакрального мистецтва того часу.
Аналіз зображення на с. 261: Сім’я протестантів-штундистів, Київська губернія, 1901 р.
На архівній світлині зображено велику українську селянську родину, одягнену в охайний, добротний традиційний одяг без розкоші, але з виразним почуттям гідності. Чоловіки й жінки мають зосереджені, спокійні та світлі обличчя, що свідчить про високу внутрішню дисципліну. Відсутність ознак бідності чи занедбаності ілюструє побут штундистів: відмова від алкоголю, спільна родинна праця, регулярне читання Святого Письма сприяли помітно вищому рівню заможності цих родин порівняно з багатьма іншими односельцями, що викликало заздрість консервативного оточення і підозри влади.
Аналіз зображення на с. 262: Церква Святої Варвари у Відні з прилеглими будівлями.
Храм святої великомучениці Варвари у Відні відіграв визначальну роль в українському культурному відродженні: саме при ньому в 1774 р. за рішенням імператриці Марії-Терезії було відкрито Генеральну духовну семінарію «Барбареум». Світлина демонструє елегантну міську архітектуру австрійського бароко та класицизму, де готували нову когорту високоосвічених греко-католицьких священників для Галичини й Закарпаття.
Аналіз портретів історичних діячів (с. 262, 263, 265):
Портрет митрополита Андрея Шептицького (1905 р.) зображує молодого, сповненого енергії ієрарха у чернечому вбранні з масивним наперсним хрестом, чий проникливий погляд уособлює мудрість та готовність боротися за духовне й культурне виживання свого народу. Світлина буковинського владики Євгенія Гакмана (1870 р.) демонструє поважного старця у розкішному православному святительському омофорі та митрі, що уособлює непохитний авторитет архієрея, який зумів піднятися із селянських низів до керманича єпархії. Світлина закарпатського єпископа Юлія Фірцака відображає образ сучасного європейського душпастиря-просвітителя, чия державницька постава підкреслює активну соціально-економічну турботу про долю верховинців.
Аналіз зображення на с. 264: Церква Трьох Святителів в ансамблі митрополичої резиденції, м. Чернівці.
Світлина фіксує шедевр архітектури авторства Йозефа Главки. Червона теракотова цегла, витончені візантійські куполи та барокові орнаменти створюють неповторний колорит резиденції буковинських митрополитів. Храм Трьох Святителів органічно поєднує східнохристиянські традиції з європейськими романськими та мавританськими елементами, засвідчуючи багатокультурність Буковини та високий рівень розвитку тодішньої української православної культури краю.
ПРАЦЮЄМО РАЗОМ
Вправа «Релігія і національна ідентичність» (порівняльна таблиця для 3 груп)
| Регіон України | а) Домінуюча(і) конфесія(ї) | б) Політика імперської влади | в) Роль церкви в національному житті |
|---|---|---|---|
| 1) Наддніпрянщина | Російське синодальне православ’я; незначні групи католиків, протестантів (штундистів) та юдеїв. | Російська імперія: повний контроль Синоду, ліквідація УГКЦ (1839), заборона української мови у церкві, тотальна русифікація. | Церква слугувала знаряддям денаціоналізації; лише на початку ХХ ст. частина патріотичного кліру розпочала боротьбу за автокефалію. |
| 2) Галичина | Українська греко-католицька церква (УГКЦ); римо-католицизм у поляків. | Австрійська (Австро-Угорська) імперія: зрівняння греко-католиків у правах із римо-католиками, підтримка вищої духовної освіти. | Церква стала справжнім осередком національного відродження, захистила українців від полонізації та розбудовувала громадянське суспільство. |
| 3) Буковина та Закарпаття | Буковина: православ’я (2/3) та УГКЦ (1/3). Закарпаття: греко-католицизм (Мукачівська єпархія). | Австро-Угорщина: спроби румунізації православних на Буковині; політика жорсткої мадяризації та латинізації на Закарпатті. | Церква стала захисницею мови й культури від румунізації та мадяризації (діяльність Є. Гакмана, «Верховинська акція» Ю. Фірцака). |
Підсумок дискусії: «Як політичний контроль та імперська політика визначали здатність церкви бути рушієм національного відродження чи, навпаки, знаряддям денаціоналізації?»
У Російській імперії церква була частиною поліцейсько-бюрократичної машини, тому самодержавство перетворило її на знаряддя денаціоналізації та русифікації, жорстоко винищуючи будь-яку самобутність. На противагу цьому, в монархії Габсбургів, де діяли елементи законності, самоврядування та поваги до релігійних прав меншин, греко-католицька та буковинська православна церкви зуміли стати на захист прав українців, перетворившись із суто культових організацій на могутній рушій національного й господарського відродження.
ІНФОРМАЦІЯ ЗА QR-КОДАМИ
Сторінка 256 (QR-код до схеми розмежування культур):
Матеріал розкриває співвідношення між світською та релігійною культурами в епоху модернізації. Якщо в Середньовіччі релігія визначала всі сторони людського буття, то у XIX ст. сформувалися дві паралельні сфери: світська культура відповідала за науку, освіту, техніку, цивільне право та побут, а релігійна — за духовність, віру, моральний вибір і церковні обряди, перетинаючись лише в питаннях захисту суспільної моралі та благодійності.
Сторінка 266 (Корисна гра: «Релігійне життя українського народу»):
Інтерактивні дидактичні завдання спрямовані на перевірку знань учнів про релігійні процеси XIX століття. Вони допомагають закріпити ключові постаті (Андрей Шептицький, Євгеній Гакман, Юлій Фірцак), дати (ліквідація УГКЦ 1839 р., Полоцький собор, «Верховинська акція» 1897 р.) та відмінності в становищі вірян під владою Російської та Австро-Угорської імперій.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
Рівень І
1. Складіть хронологічний ланцюжок подій, що призвели до ліквідації ГКЦ на Правобережжі (від указу Катерини II до Полоцького собору).
Хронологічний ланцюжок демонструє послідовну та заздалегідь сплановану державну кампанію царського уряду: від перших масових погромів парафій у 1794–1795 роках і тимчасового послаблення за Павла I до методичного юридичного підпорядкування за Миколи I, що увінчалося сфальсифікованим Полоцьким собором 1839 року та остаточним ударом по Холмщині у 1875 році.
2. Які українські регіони (Наддніпрянщина, Галичина, Закарпаття, Холмщина) та які конфесії були найбільш вразливі до політики ліквідації / русифікації з боку Російської імперії?
Найбільш вразливими стали Правобережна Україна та Холмщина, оскільки саме там греко-католицька конфесія зазнала повного юридичного й фізичного знищення царським режимом. У Наддніпрянщині найвразливішим виявилося православ’я, яке імперія повністю позбавила українських рис, перетворивши на знаряддя асиміляції, а також протестантські громади штундистів, котрі піддавалися судовим переслідуванням та засланням до Сибіру.
Рівень ІІ
3. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне зазначеними словами:
- Коли відбувся так званий «возз’єднавчий» собор у Полоцьку, що ліквідував греко-католицьку церкву на Правобережній Україні?
- Що спонукало українських селян Наддніпрянщини переходити до протестантських громад штундистів?
- Хто очолював Мукачівську греко-католицьку єпархію на зламі XIX–XX століть та ініціював «Верховинську акцію»?
- Де у 1774 році було відкрито Генеральну духовну семінарію Барбареум для навчання греко-католицьких священників?
- Звідки ми можемо дізнатися про масштабне залучення царських військ до насильницького навернення уніатів у православ’я у 1794–1796 роках?
- Чому львівський єпископ Лев Шептицький та мукачівський єпископ Андрій Бачинський виступали за об’єднання греко-католиків Галичини й Закарпаття?
- Як митрополит Андрей Шептицький допомагав розвитку українських світських культурних і наукових установ?
- Який результат мала діяльність єпископа Євгенія Гакмана для захисту прав українців на Буковині?
4. Оцініть ефективність та етичність переслідування протестантів («штундистів») у Російській імперії. Як високий рівень добробуту штундистів міг бути використаний владою для негативної пропаганди?
Переслідування штундистів із побиттям, відбиранням дітей і засланням було цілковито негуманним і протиправним актом державного терору, який до того ж виявився неефективним, бо лише загартував ці громади аж до революції 1905 року. Високий добробут протестантів влада та чорносотенці використовували для розпалювання заздрощів серед збіднілих односельців, цинічно поширюючи міфи про «сектантське багатство», «зраду віри предків за німецькі гроші» та антидержавну змову.
5. Як досвід митрополита Андрея Шептицького і єпископа Євгенія Гакмана демонструє роль церкви у формуванні громадянського діалогу та національної ідентичності?
Обидва ієрархи показали приклад служіння не вузькоцерковним догмам, а всебічним потребам свого народу. Шептицький через екуменічний рух налагоджував зв’язки з православними братами Наддніпрянщини, інвестував церковні кошти в кооперативи, пресу й гімназії, творячи громадянську солідарність. Гакман на Буковині захищав українські парафіяльні школи, клопотав про відкриття університету та започаткував будівництво величного архітектурного комплексу резиденції, поєднуючи релігійну вірність із безкомпромісним відстоюванням прав українців на рідну мову та освіту.
Рівень ІІІ
6. Вправа «Дві долі одного віросповідання». Короткий есей про долю греко-католицької церкви на Правобережній Україні та в Галичині
Доля греко-католицької церкви на Правобережжі та в Галичині стала яскравим свідченням того, як різний тип державної влади може або знищити духовну спільноту, або перетворити її на наріжний камінь національного відродження.
На Правобережній Україні після поділів Речі Посполитої унійна церква опинилася сам на сам із деспотичною Російською імперією. Катерина II розгорнула відкритий терор: указом 1794 року розпочалося примусове «навернення», коли за допомогою багнетів понад мільйон вірян залучили до синодального православ’я. Коротке полегшення за Павла I завершилося новою хвилею тиску Миколи I. Уряд ліквідував василіанські монастирі, виселив ченців, конфіскував майно, а 1839 року на сфальсифікованому Полоцькому соборі оголосив про повне знищення греко-католицизму на Правобережжі, завершивши репресії знищенням Холмської єпархії в 1875 році. Росія розглядала церкву суто як інструмент поглинання українців «єдиним руським народом».
Цілком протилежним був шлях церкви в Галичині під владою Габсбургів. Австрійські реформатори Марія-Терезія та Йосиф II зрівняли греко-католиків у правах із римо-католиками, звільнили священників від панщини та заснували семінарії у Відні («Барбареум») і Львові. Здобувши європейську освіту, галицький клір піднявся на захист свого знедоленого селянства. У XIX столітті створена Галицька митрополія та її лідери стали форпостом оборони українців від польської шляхетської асиміляції. Завдяки таким велетам духу, як Андрей Шептицький, церква заснувала школи, підтримувала кооперативи й стала серцем української самосвідомості.
Таким чином, в одному випадку церква загинула під тиском імперського абсолютизму, а в іншому — розквітла в умовах європейського правопорядку, засвідчивши, що збереження власної церкви є запорукою національного виживання народу.