48. Україна: формування нації
ПРИГАДАЙТЕ
Що таке нація? Наведіть приклади творення націй і національних держав у Європі ХІХ ст.
Нація — це стійка спільнота людей, яка сформувалася історично на основі спільної мови, території, культури, економічних зв’язків, а головне — спільної самосвідомості та прагнення мати власне політичне життя чи державу. На відміну від етносу чи народності, нація усвідомлює себе політичним суб’єктом.
Найяскравішими прикладами творення націй і національних держав у Європі ХІХ століття є об’єднання Італії в ході руху Рісорджименто під проводом Джузеппе Гарібальді й Камілло Кавура та об’єднання Німеччини довкола Пруссії зусиллями Отто фон Бісмарка. Також на Балканах у запеклій боротьбі проти панування Османської імперії відродилися грецька, сербська та болгарська нації, здобувши власну державність.
СХЕМА: ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ НАЦІЇ (МОДЕЛЬ М. ГРОХА)
Українське відродження повністю відповідає схемі чеського історика Мирослава Гроха: спочатку жменька вчених збирає пісні й досліджує мову (академічний етап), далі громадські діячі несуть цю ідею в школи й народ (культурницький етап), а зрештою виникають партії, які відкрито борються за владу й державні права (політичний етап).
ДУМКИ ІСТОРИКІВ (Роман Шпорлюк, с. 53)
Чому, на вашу думку, галицькі українці погодились прийняти національно-культурну модель, яка була вироблена у Наддніпрянській Україні?
Галицькі русини перебували під потужним польським політичним і культурним тиском і залишалися переважно селянською, соціально дискримінованою спільнотою. Якби вони діяли лише у межах власного краю, їхніх ресурсів не вистачило б для суперництва з поляками, а розмір самої нації нагадував би невеликі словацьку чи литовську спільноти.
Прийняття наддніпрянської моделі, літературної мови Шевченка та козацької історичної традиції кардинально змінило ситуацію. Галичани усвідомили себе частиною багатомільйонного народу «Великої України», який чисельно значно переважав польське населення. Це усвідомлення дало їм упевненість у власних силах, надію на виживання та дозволило греко-католикам Галичини виступити єдиним фронтом із православними східняками.
ДУМКИ ІСТОРИКІВ (Іван Лисяк-Рудницький, с. 54)
Як ви розумієте визначення «український П’ємонт»? Чому, на вашу думку, цю роль виконувала саме Галичина?
«Українським П’ємонтом» називають регіон, який став осередком, базою і рушієм національно-визвольної боротьби для всього розділеного народу, за аналогією з П’ємонтом (Сардинським королівством), довкола якого об’єдналася вся Італія.
Галичина змогла виконати цю роль тому, що в Австро-Угорській монархії існували конституційні свободи, парламентська трибуна та легальна можливість засновувати газети, товариства і партії. Коли в Російській імперії діяли Валуєвський циркуляр та Емський указ, які душили будь-яке українське слово, Галичина залишалася єдиним вільним простором. Тут безперешкодно друкували твори наддніпрянських письменників, діяло Наукове товариство імені Шевченка, а мережа товариств «Просвіта» виховувала в селян модерну національну гідність.
ДУМКИ ІСТОРИКІВ (Іван Лисяк-Рудницький, с. 55)
Чому, на вашу думку, подвійна ідентичність є загрозливою для існування нації? Чи існує таке явище в сучасній Україні?
Подвійна, або «малоросійська», лояльність небезпечна тим, що зводить національну приналежність лише до побутових дрібниць: пісень, одягу чи кухні, віддаючи всю політичну вірність імперії. Людина з такою свідомістю вважає свій народ «молодшим братом» або неповноцінною частиною імперської нації і не прагне власної держави. Це розмивало політичну волю українців і гальмувало створення згуртованого суспільства, готового боротися за незалежність.
У сучасній Україні залишки подвійної лояльності проявлялися у ностальгії за радянським минулим, концепції «спільної колиски» чи вірі в так званий «один народ». Проте повномасштабна російська агресія зруйнувала ці небезпечні ілюзії. Воєнна загроза змусила абсолютну більшість громадян остаточно відкинути будь-яку прихильність до Росії та чітко самовизначитися українцями, зміцнивши монолітність нашої політичної нації.
ДУМКИ ІСТОРИКІВ (Ярослав Грицак, с. 55)
У чому полягає значення висновку Ярослава Грицака про формування української нації?
Історик показує, що українська нація не виникла сама по собі автоматично лише через спільне походження чи давнє коріння часів Русі. Багато народів мали одну етнічну основу, але через різні обставини утворили окремі нації — як німці та австрійці чи серби й хорвати.
Головним чинником успіху українського проєкту став саме свідомий союз двох регіональних еліт: наддніпрянської та галицької. Діячі з обох боків кордону домовилися працювати разом, створивши спільний культурний канон і політичну мету. Схід дав мову, козацький міф і літературну базу, а Захід — організаційні структури, політичний досвід і свободу дій. Це доводить, що модерна нація — це не просто спадщина предків, а результат відповідального і спільного щоденного вибору людей.
Чи могли, на вашу думку, наддніпрянські і галицькі українці утворити окремі нації? Чому цього не сталося? Як ви розумієте ідею соборності? Яке значення вона має в сучасній Україні?
Теоретично такий ризик існував, адже українці тривалий час жили в різних імперіях — Російській та Австро-Угорській. Вони мали різний релігійний досвід (православ’я та греко-католицизм), різні правові та політичні умови. Проте розколу не сталося завдяки спільній історичній пам’яті, мові, фольклору та самовідданій праці інтелігенції по обидва боки кордону. Культурні діячі постійно підтримували зв’язок, публікували спільні часописи й твори, усвідомлюючи себе єдиним народом від Сяну до Дону.
Ідея соборності — це прагнення до неподільної духовної, територіальної та політичної єдності всього українського народу у власній державі. У сучасній Україні соборність має вирішальне значення: вона є основою нашої сили та стійкості у боротьбі за незалежність, суверенітет і звільнення всіх тимчасово окупованих земель.
I. ЗНАЮ Й СИСТЕМАТИЗУЮ НОВУ ІНФОРМАЦІЮ
1. Які етапи проходило формування української нації в XIX — на початку XX ст.?
Українське націєтворення пройшло три класичні етапи (за схемою вченого Мирослава Гроха). Перший — академічний (кінець XVIII — 40-ві роки XIX ст.), коли ентузіасти збирали фольклор, вивчали минуле та досліджували народну мову. Другий — культурницький або українофільський (друга половина XIX ст.), коли створювалися громади, мережа товариств («Просвіта») та розвивалася література. Третій — політичний (з 1890-х років), коли виникли перші політичні партії й постала вимога автономії та повної державної самостійності.
2. Які верстви населення були носіями націєтворення на Лівобережжі, Слобожанщині, в Галичині і Буковині?
На Лівобережжі та Слобожанщині першими рушіями були нащадки козацької старшини, дворяни-патріоти, а згодом — університетська професура, студенти, різночинна інтелігенція та земські діячі. У Галичині та на Буковині провідну роль спочатку відігравало греко-католицьке та православне духовенство («будителі»), а пізніше до них долучилися світська інтелігенція: вчителі, юристи, письменники, селянські ватажки та студентська молодь.
3. Які проблеми стояли перед українським національним рухом у Наддніпрянській Україні?
Головною перешкодою був жорсткий імперський тиск і заборона українського слова (Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року). Рух гальмували переслідування активістів, цензура, відсутність україномовних шкіл, русифікація міст і проникнення імперської пропаганди серед частини зросійщеного населення.
4. Що таке ідея соборності і яку роль вона відігравала у формуванні української нації?
Ідея соборності — це бачення українців як неподільної нації, що має право жити разом у власній державі на всіх своїх етнічних територіях. Вона допомогла подолати психологічні бар’єри, нав’язані імперськими кордонами, об’єднала ресурси наддніпрянців і галичан та перетворила локальні культурні рухи на спільну національно-визвольну боротьбу.
5. Що таке подвійна ідентичність (малоросійство) і чому вона могла бути загрозливою для нації?
Подвійна ідентичність, або малоросійство — це стан, коли людина визнавала своє українське походження лише на етнографічному чи побутовому рівні (пісні, кухня, одяг), але політично й духовно вважала себе вірним підданим Російської імперії («частиною великого російського народу»). Це було небезпечно тим, що позбавляло українців власної суб’єктності, вело до добровільної асиміляції та знищувало бажання боротися за національну державу.
II. ОБГОВОРЮЄМО У ГРУПІ
Складіть таблицю «Етапи формування української нації»: академічний, культурницький, політичний — основні події, діячі, здобутки.
| Етап | Основні події | Діячі | Головні здобутки |
|---|---|---|---|
| Академічний (кінець XVIII — 1840-ві рр.) | Публікація «Енеїди» (1798), видання збірок народних пісень М. Максимовичем, вихід альманаху «Русалка Дністрова» (1837), діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (1845–1847). | І. Котляревський, М. Максимович, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, Т. Шевченко, М. Костомаров. | Доведено самобутність української мови та культури; закладено основи нової української літератури та концепцію слов’янської федерації. |
| Культурницький (1850-ті — 1880-ті рр.) | Створення громадівського руху, видання часопису «Основа» (1861–1862), заснування товариства «Просвіта» (1868) та Літературного товариства ім. Т. Шевченка (1873, пізніше НТШ). | В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, О. Барвінський, О. Кониський. | Формування мережі культурно-освітніх осередків, розвиток україномовної преси, перетворення Галичини на «український П’ємонт». |
| Політичний (1890-ті — 1914 рр.) | Заснування перших партій (РУРП у Галичині 1890 р., РУП у Наддніпрянщині 1900 р.), публікація брошур «Україна irredenta» (1895) та «Самостійна Україна» (1900). | Ю. Бачинський, І. Франко, М. Міхновський, М. Грушевський, С. Єфремов. | Чітке формулювання вимоги автономії та повної державної незалежності України; залучення широких мас до політичної боротьби. |
III. МИСЛИМО ТВОРЧО
Уявіть себе українським діячем / діячкою початку XX ст. Напишіть короткий лист або промову, у якій поясніть необхідність єдності всіх українських земель.
Брати і сестри!
Сьогодні нас розділяють прикордонні стовпи двох чужих імперій. Одні з нас несуть тягар двоголового царського орла над Дніпром, інші — цісарського ярма над Дністром та Карпатами. Але чи маємо ми право ділити єдине серце нашого народу? Хіба пісня полтавського селянина не озивається рідним болем у серці гуцула? Хіба могила Кобзаря в Каневі не є нашою спільною святинею?
Імперії тимчасові, вони слабшають і зникнуть під ударами історії. Але народ, який усвідомив себе єдиною сім’єю, знищити неможливо. Якщо ми залишимося поодинці — нас поглинуть сусіди. Наша сила — тільки у великому спільному колі. Нехай же упадуть усі штучні кордони, зникнуть назви «малорос» чи «русин», і постане єдина, нероздільна, соборна Україна від Карпатських верховин до Кавказу!