§ 44. Україна між блоками світового протиборства

Зміст

ВСТУПНІ ЗАПИТАННЯ

Згадайте, які військово-політичні блоки утворилися наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.

Наприкінці XIX — на початку XX століття в Європі сформувалися два протиборчі блоки: Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина та Італія, укладений у 1882 році) та Антанта («Сердечна угода» у складі Великої Британії, Франції та Росії, що остаточно оформилася впродовж 1904–1907 років).

Як ви розумієте поняття «українське питання», «буферна зона»?

«Українське питання» — це комплекс геополітичних, національних і соціально-економічних проблем, пов’язаних із відсутністю власної державності в українського народу, його розділеністю між двома імперіями та прагненням провідних світових держав використати українські землі та ресурси у власних інтересах.

«Буферна зона» — це територія або проміжна держава, розташована між ворогуючими чи суперницькими потужними країнами, яка пом’якшує можливість прямого військового зіткнення між ними та слугує своєрідним захисним бар’єром.

КАРТА-СХЕМА: ВІЙСЬКОВІ АЛЬЯНСИ В ЄВРОПІ В 1914 Р.

Аналіз карти «Схема військових альянсів у Європі в 1914 р.» (с. 132)

Карта наочно демонструє геополітичний розкол європейського континенту напередодні Першої світової війни. Центральні держави виділені характерним пісочно-жовтим забарвленням, охоплюючи центр Європи (Німецька імперія та Австро-Угорщина), тоді як держави Антанти (Велика Британія, Франція та Російська імперія) утворюють зелене кільце географічного оточення.

Українські етнічні землі на карті виявляються розірваними лінією міждержавного фронтиру: Західна Україна (Галичина, Буковина, Закарпаття) перебуває в межах Австро-Угорщини, а вся Наддніпрянщина — у складі Російської імперії. Це візуально підтверджує катастрофічне становище українців, чиї землі автоматично ставали театром воєнних дій між двома коаліціями.

ПИТАННЯ ДО ПУНКТУ 44.1. УКРАЇНА У ПЛАНАХ ДЕРЖАВ ТРОЇСТОГО СОЮЗУ

1. Чи можна вважати плани Австро-Угорщини щодо анексії Волині та Поділля проявом імперських амбіцій, чи це була вимушена стратегічна відповідь на загрозу з боку Росії? Обґрунтуйте відповідь.

Плани Габсбургів поєднували обидва ці чинники. З одного боку, це був класичний прояв імперіалізму — посилаючись на історичний спадок «королівства Галіції і Лодомерії», Відень прагнув розширити свій життєвий простір та отримати родючі землі Правобережжя. З іншого боку, Австро-Угорщина панічно боялася російського панславізму та підривної агітації серед русинів Галичини, тому захоплення Волині й Поділля розглядалося військовими як спосіб відсунути російський кордон якомога далі на схід і створити безпековий кордон для своїх східних провінцій.

2. Як ви вважаєте, чому німецький уряд не мав чіткої стратегії щодо України, і чи могло це свідчити про недооцінку її геополітичного значення?

Берлін не мав завчасно затверджених детальних планів щодо Наддніпрянщини, оскільки Німеччина не межувала з цими територіями безпосередньо і на першому етапі війни концентрувала головні сили на Західному фронті за «планом Шліффена». Проте це не було недооцінкою: німецькі політики та генерали чітко розуміли, що промислові райони Донбасу, криворізька руда та український хліб є ключем до виснаження і розгрому Росії. Відсутність чіткої публічної програми радше пояснювалася прагненням діяти за ситуацією та за потреби використати українське питання як інструмент торгу або буферну зону.

3. Як ви вважаєте, чи було для країн Троїстого союзу «українське питання» лише інструментом для послаблення Росії, чи вони сприймали Україну як окремий суб’єкт міжнародних відносин?

Для Берліна й Відня Україна була насамперед геополітичним важелем і територіально-сировинним ресурсом. Жодна з держав Центрального блоку спочатку не розглядала Україну як повноцінний самостійний суб’єкт європейської політики. Підтримка українського руху чи зв’язки з емігрантами слугували виключно тактичним засобом для розпалювання внутрішньої дестабілізації в Російській імперії та підриву її військової міці.

КАРТА: ГЕОПОЛІТИЧНІ ПЛАНИ ДЕРЖАВ ПЕРЕД ВІЙНОЮ

Аналіз карти «Геополітичні плани держав перед війною» (с. 134)

Карта наочно показує напрямки територіальних зазіхань європейських імперій. Штрихуванням позначено апетити агресорів: Російська імперія спрямовує свої претензії на Східну Галичину, Північну Буковину та Закарпаття аж до Карпатського хребта, а також на чорноморські протоки Босфор і Дарданелли.

Водночас Австро-Угорщина націлена на Волинь і Поділля, Німеччина прагне створити підконтрольний пояс залежних територій уздовж західного кордону Росії, а Румунія зазіхає на Бессарабію. Межі сучасної України перетинаються планами одразу чотирьох хижаків, що підтверджує її трагічну роль розмінної монети у планах воюючих сторін.

ПИТАННЯ ДО ПУНКТУ 44.2. УКРАЇНА У ПЛАНАХ АНТАНТИ

1. Обґрунтуйте, чому Російська імперія, яка сама була багатонаціональною, використовувала національне питання у своїй зовнішній і внутрішній політиці.

Царський уряд лицемірно спекулював національними гаслами: зовні він проголошував себе «визволителем і захисником усіх слов’ян» від австрійського чи османського ярма під прапором панславізму, що давало зручне виправдання для територіальної експансії на Балкани та в Галичину. Натомість усередині імперії влада жорстоко придушувала будь-яке національне самовизначення поневолених народів, заперечувала існування українців як окремої нації, таврувала їх «малоросами» і насаджувала насильницьку русифікацію заради збереження унітарної «єдиної і неділимої» держави.

2. Як економічні та людські ресурси України вплинули на плани Росії та її союзників по Антанті? Чи можна стверджувати, що Україна в цій ситуації розглядалася виключно як ресурс, а не як політичний суб’єкт?

Україна була головною житницею і промисловою базою Російської імперії: вона давала 16 мільйонів тонн товарного хліба щорічно, вугілля, метал для військової промисловості та стала джерелом мобілізації близько 3,5 мільйона українських селян і робітників до царського війська. Союзники по Антанті (Британія і Франція) були зацікавлені виключно в тому, щоб цей величезний людський і матеріальний потенціал безупинно тиснув на Східний фронт, відволікаючи німецькі дивізії від Парижа. Про жодну політичну суб’єктність України чи її права на самовизначення на Заході навіть не замислювалися.

3. Чому Велика Британія та Франція не бажали сваритися з Росією щодо її планів на українські землі?

Лондон і Париж цінували Росію як незамінного воєнного союзника, що тримав на собі мільйонні німецькі та австрійські армії. Прагнучи зберегти міцність коаліції, західні держави вважали українські землі суто внутрішньою справою Романових і заплющували очі на наміри царату загарбати Галичину та Буковину, аби не спровокувати сепаратних переговорів Петербурга з Берліном.

КАРТА: УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА МАПІ ЄВРОПИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Аналіз карти «Українські землі на мапі Європи на початку ХХ ст.» (с. 137)

Карта наочно зіставляє межі розселення українського етносу на початку ХХ століття (помаранчевий колір) із сучасними кордонами України (червоний контур) та кордонами тодішніх європейських імперій. Вона демонструє, що український етнічний простір був значно ширшим за сучасні державні кордони: на сході він охоплював Кубань та частини Подоння, а на заході — Берестейщину, Підляшшя, Холмщину, Надсяння та Лемківщину.

Головний висновок із карти — катастрофічна розірваність єдиного етнічного тіла України між двома імперіями: понад 85% земель перебували під владою Російської імперії, а західноукраїнські регіони (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття) належали Австро-Угорщині. Це напередодні світової війни робило українців заручниками боротьби двох чужих військово-політичних блоків.

СХЕМА ТА ЦИФРОВИЙ РЕСУРС (с. 138)

Аналіз схеми та матеріалів за QR-кодом «Українське суспільство напередодні Великої війни»

Інфографіка на с. 138 розкриває п’ять суперечливих факторів становища українців у 1914 році:

1. Розділене суспільство — перебування одного народу в межах двох ворожих імперій.
2. Зовнішній вплив — імперії цинічно використовували українську територію та ресурси для власних інтересів.
3. Розбіжні орієнтації — діячі Галичини та Наддніпрянщини бачили різні шляхи порятунку (австрофільство або автономізм у Росії).
4. Посилення ворожнечі — австро-російська пропаганда штучно створювала недовіру між галичанами й наддніпрянцями.
5. Декларації лояльності — примусова необхідність заявляти про вірність своїм монархам, аби уникнути репресій.

Цифровий ресурс за покликанням (https://cutt.ly/otaF8krU) доповнює параграф матеріалами про діяльність Головної української ради та Союзу визволення України, допомагаючи з’ясувати мотиви створення Легіону Українських січових стрільців (УСС) як першої спроби сформувати національні збройні сили.

ПИТАННЯ ДО ПУНКТУ 44.3. УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО НАПЕРЕДОДНІ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ

1. Чи можна стверджувати, що орієнтація різних українських політичних сил на ворогуючі блоки свідчила не лише про відсутність єдиної позиції, а й про зрілість українського національного руху?

Так, це можна стверджувати, адже українські політики діяли виходячи з реального політичного розрахунку і прагматизму, а не дитячих ілюзій. В умовах бездержавності діячі шукали будь-яку шпарину у великій геополітиці: галичани спиралися на конституційну Австро-Угорщину для здобуття національно-територіальної автономії або створення самостійної держави після поразки царату, тоді як наддніпрянці сподівалися, що війна демократизує Росію та змусить її надати права українцям. Різниця в орієнтаціях була не зрадою, а спробою за будь-якого сценарію війни зберегти українську справу на міжнародному порядку денному.

2. Чому, на вашу думку, поляки та українці, які перебували під гнітом імперій, не змогли об’єднати зусилля, а, навпаки, протистояли один одному?

Між двома народами існував глибокий конфлікт інтересів щодо володіння Галичиною, Холмщиною та Правобережною Україною. Польські політичні лідери, зокрема націонал-демократ Роман Дмовський, мріяли про відродження Речі Посполитої в історичних кордонах 1772 року, відмовляючи українцям у праві на самостійне існування і розглядаючи їх лише як етнографічний матеріал. Українці ж боролися за власну соборну державу або принаймні за поділ Галичини на українську та польську частини, тому бачили в польському шляхетському домінуванні таку саму загрозу, як і в імперському пануванні.

3. Як ви вважаєте, чиї погляди (Симона Петлюри чи ідеологів Союзу визволення України) були б більш реалістичними в умовах майбутньої Першої світової війни та чому?

Більш далекоглядними й реалістичними виявилися погляди ідеологів Союзу визволення України (СВУ). Вони прямо проголошували, що Російська імперія є головним ворогом української державності, і лише її військовий розгром дасть шанс на створення незалежної України. Розрахунки ж Симона Петлюри на те, що царський уряд у подяку за військову лояльність українців добровільно надасть їм автономію чи змінить імперську сутність політики, виявилися марними — щойно російські війська увійшли до Галичини в 1914 році, вони одразу розпочали погроми “Просвіт” і репресії проти українства.

МОВОЮ ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛА (с. 138–139)

Аналіз таємного донесення полтавського губернатора міністру внутрішніх справ Російської імперії (зима 1914 р.)

1. Чому російська влада сприймала діяльність українських культурних і освітніх організацій як небезпечну і згубну роботу?

Самодержавство трималося на міфі про «триєдиний російський народ» і чудово усвідомлювало: просвіта народу, вивчення рідної мови, популяризація власної історії руйнують цей міф зсередини. Будь-яка культурна організація формувала національну самосвідомість українців, що неминуче переростало з культурницьких вимог у політичні прагнення до автономії та відокремлення від імперії.

2. Які конкретні загрози для Російської імперії бачив полтавський губернатор у діяльності українських діячів?

Губернатор убачав загрозу в тому, що інтелігенція та викладачі (як-от Михайло Грушевський) через лекції та курси доводили відмінність історії України від історії Росії. Це вело до поширення ідей про самостійне існування України, пропаганди автономізму та ідейного єднання з галицькими діячами, що підривало територіальну цілісність імперії та готувало відторгнення «Малоросії».

3. Кого в донесенні названо «мазепинським табором», і чому царська влада використовувала саме цей термін для характеристики українських національних діячів?

«Мазепинським табором» імперські чиновники зневажливо називали всіх свідомих діячів українського національно-визвольного руху, науковців і патріотів. Термін апелював до постаті гетьмана Івана Мазепи, якого імперська пропаганда ще з XVIII століття затаврувала як «зрадника», аби в очах суспільства ототожнити будь-яке прагнення українців до свободи з державною зрадою та підступами зовнішніх ворогів.

ПРАЦЮЄМО РАЗОМ: РОЛЬОВА ГРА «ПОЛІТИЧНІ ДЕБАТИ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1914 РОКУ»

Позиції сторін:

• Австрійський табір (Галичина — ГУР, СВУ): «Росія — головна тюрма народів. Перемога царату означатиме ліквідацію українського П’ємонту в Галичині. Ми маємо підтримати Австро-Угорщину та Німеччину, сформувати легіон Українських січових стрільців і боротися за поразку Романових заради утворення незалежної або автономної соборної України».
• Російський табір (Наддніпрянщина — ліберальна інтелігенція, декларація С. Петлюри): «Ми є громадянами держави, в якій живемо. Відкритий бунт проти царату під час війни призведе лише до кривавого розгрому нашого руху. Виконавши свій обов’язок, ми доведемо нашу силу і після війни вимагатимемо конституційних свобод, автономії та об’єднання всіх українських земель під прапором оновленої демократичної Росії».
• Нейтральний табір (радикальні демократи, Товариство українських поступовців — ТУП): «Ця війна є імперіалістичною бійнею чужих імперій за переділ світу. Українці не мають проливати кров ні за кайзера, ні за царя. Наша позиція — безумовний нейтралітет, збереження власних сил для вирішального моменту, коли обидві виснажені імперії впадуть».

Підсумок дебатів:

Сподівання на щиру підтримку будь-якої з імперій були марними, бо Відень і Петербург дбали лише про власну гегемонію. Єдиною правильною спільною позицією для всіх українців мало стати визнання найвищою цінністю власного національного інтересу: створення самостійних збройних формувань та підготовка до відновлення власної соборної держави під час неминучої кризи імперій.

КОРИСНА ГРА: «УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ»

Аналіз змісту інтерактивного модуля за покликанням (QR-код с. 139):

Інтерактивне навчальне завдання спрямоване на закріплення знань про геополітичні плани держав напередодні війни. Гра допомагає співвіднести інтереси світових потуг із долею України: Росія прагнула захопити Галичину та ліквідувати осередки українського руху; Австро-Угорщина хотіла приєднати Волинь і Поділля для захисту своїх східних меж; Німеччина розглядала Україну як джерело продовольства, металу та плацдарм для послаблення Росії. Вона наочно демонструє учням, що жодна імперія не планувала дарувати українцям свободу.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

Рівень І

1. Складіть ланцюжок подій, який ілюструє, як певні рішення європейських імперій безпосередньо впливали на життя українців та їхні політичні рішення.

Утворення воєнних коаліцій у Європі призвело до зіткнення імперій, що автоматично зробило українські землі ареною боїв. Це змусило українських діячів реагувати: створювати Головну українську раду та Союз визволення України у Львові, публікувати декларації лояльності в Петербурзі та формувати перші національні збройні частини — Легіон УСС.

2. Створіть порівняльну таблицю «Плани країн Троїстого союзу щодо України».

Країна	Територіальні претензії	Стратегічні цілі щодо України
Німеччина	Безпосередніх претензій на приєднання земель не висувала, планувала контроль над сходом і півднем України.	Послаблення Росії через відторгнення чорноморських портів, Донбасу та Криворіжжя; використання сировини, вугілля та зерна для постачання власної армії; створення маріонеткових буферних утворень.
Австро-Угорщина	Прагнула захопити Волинь і Поділля (вважаючи їх втраченою спадщиною Галичини і Володимирії).	Відсунути кордони Російської імперії на схід; ліквідувати загрозу поширення панславізму в Галичині та на Балканах; зміцнити своє панування у Східній Європі.
Румунія (до переходу в Антанту)	Претендувала на українські етнічні землі Бессарабії.	Розширення власної території за рахунок земель уздовж Пруту та Дністра; зміцнення позицій у басейні Чорного моря та на Дунаї.

Рівень ІІ

3. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне зазначеними словами:

• Коли у Львові було створено Головну українську раду?
• Що означало поняття «українське питання» для урядів великих європейських держав?
• Хто очолив Союз визволення України в серпні 1914 року?
• Де Дмитро Донцов улітку 1913 року виголосив програмну промову про необхідність відокремлення від Росії?
• Звідки ми можемо дізнатися про реальне ставлення царських чиновників до діяльності української інтелігенції?
• Чому Австро-Угорщина прагнула окупувати лише Волинь і Поділля, а не всю Україну?
• Як Німеччина планувала використати господарський і продовольчий потенціал Наддніпрянщини?
• Який результат мала міжімперська війна для мільйонів українців, мобілізованих до ворогуючих армій?

4. Поясніть, чому Німеччина не мала офіційних планів щодо долі Наддніпрянської України, але водночас бачила в ній ключ до просування на Схід.

Німеччина не мала прямих спільних кордонів із підросійською Україною, тому її уряд діяв гнучко та прагматично, уникаючи передчасних дипломатичних зобов’язань. Водночас німецьке командування усвідомлювало, що Наддніпрянщина є економічним фундаментом Російської держави завдяки чорноморським портам, донецькому вугіллю та колосальним врожаям хліба. Відторгнення цих територій означало б економічний параліч царату та відкривало кайзеру вільний шлях для експансії аж до Кавказу і Близького Сходу.

5. Поясніть, чому позиції українських політичних сил, орієнтовані на різні імперії, могли призвести до конфліктів усередині українського суспільства. Які уроки з цього досвіду можемо винести сьогодні?

Орієнтація на протиборчі столиці призводила до того, що українці опинялися по різні боки барикад не лише зі зброєю в руках у чужих окопах, а й в ідеологічній площині: наддніпрянців царська пропаганда нацьковувала на «зрадників-мазепинців», а галичан підбурювали проти «москалів». Це підривало загальнонаціональну солідарність.

Головний урок для сучасної України очевидний: без власної сильної та незалежної держави українці неминуче стають інструментом у чужих геополітичних іграх; справжню безпеку гарантує лише внутрішня єдність народу та розбудова власної суверенної сили, а не сліпа довіра до обіцянок чужих імперій.

Рівень ІІІ

6. Вправа «Лист у минуле». Звернення до співвітчизників на початку Першої світової війни (серпень 1914 року)

«Брати і сестри, українці по обидва боки Збруча!

Сьогодні світ охопило полум’я жорстокої бійні. Великі імперії кличуть нас до зброї, вимагаючи проливати кров за царя Миколу чи цісаря Франца Йосифа під облудними гаслами вірності монархам. Але зупиніться і згадайте: жодна з цих імперій не несе нам волі! Для Відня і Берліна ми — лише зручний бар’єр і хлібний засік, для Петербурга — безправні “малороси”, чию мову і дух віками намагалися задушити.

У цій бурі ми не маємо права керуватися сліпою лояльністю до держав, які тримають нас у неволі. Не варто вірити й оманливому принципу “ворог мого ворога — мій друг”, бо будь-який чужий володар думатиме лише про власний трон. Нашим єдиним компасом має стати прагнення до самостійності України!

Якщо імперії змушують нас узяти до рук рушниці — навчімося військової справи досконало, об’єднуймося у власні лави та бережімо сили. Настане неминуча мить, коли хижі імперії виснажать одна одну у взаємній гризні й занепадуть. Саме тоді зброя в наших руках має послужити не чужому пану, а здобуттю вільної, єдиної і соборної Української Держави!»