18 вересня 2026 р. Модерна доба

44. Національне питання у Російській імперії: Кавказ та Центральна Азія

ПРИГАДАЙТЕ

Пригадайте особливості суспільного устрою та політичні традиції кочовиків. Що вам відомо з попередніх курсів історії про експансію Московської держави на схід?

Суспільний устрій кочових народів традиційно тримався на родоплемінних зв’язках, де вирішальну роль відігравали старійшини та військові вожді — хани, султани або беї. Земля не перебувала у приватній власності, а належала роду чи племені як спільне пасовище, тому чітких фіксованих кордонів не існувало. Політичні традиції кочовиків спиралися на військову демократію, ради старійшин і систему звичаєвого права, при цьому союзи племен (орди чи ханства) виникали швидко, але часто розпадалися після смерті сильного лідера.

Експансія Московської держави на схід розпочалася ще в XVI столітті із загарбання Казанського та Астраханського ханств Іваном IV Грозним, а також походів Єрмака за Урал у Сибірське ханство. Упродовж XVII–XVIII століть Москва послідовно колонізувала сибірські простори аж до Тихого океану, будуючи укріплені лінії, остроги та фортеці. Стосовно кочового Степу імперія використовувала політику «розділяй і володарюй», підкоряючи башкирів, калмиків і наступаючи на кочовища казахів, витісняючи кочівників з їхніх земель під орне землеробство та змушуючи приймати підданство.

ДІЄМО: ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ (с. 22)

За допомогою додаткових джерел інформації укладіть коротку біографічну довідку про імама Шаміля. Як ви розумієте його вислів, наведений на зображенні? Як ця цитата відображає ідеї джихаду?

Біографічна довідка про імама Шаміля:

Імам Шаміль (1797–1871) — видатний релігійно-політичний і військовий діяч народів Північного Кавказу, аварець за походженням, третій імам Дагестану та Чечні. Здобув ґрунтовну богословську та правову освіту, був послідовником суфійського ордену накшбандія. У 1834 році очолив визвольну боротьбу гірських народів проти імперської експансії Росії. Створив сувору теократичну державу — Імамат, де керувався нормами шаріату, замінивши ним традиційний адат. Шаміль виявив себе талановитим стратегом і партизанським полководцем: його війська понад два десятиліття завдавали поразок переважаючій за чисельністю та озброєнням регулярній російській армії. 1859 року, оточений в аулі Гуніб, був змушений здатися в полон. Проживав у засланні в Калузі, згодом отримав дозвіл виїхати на прощу до Мекки, де й помер у 1871 році.

Аналіз цитати («Кожен, хто піднімає зброю проти істини, піднімає її на свою загибель!») та ідеї джихаду:

Під «істиною» Шаміль мав на увазі віру в єдиного Бога, ісламську справедливість і законне право вільного народу захищати рідну землю та духовний устрій від чужоземного поневолення. Він попереджав загарбників, що будь-яка спроба знищити божественну правду збройним насильством неминуче обернеться крахом для самого агресора, адже моральна й вища духовна сила завжди перемагає грубий меч.

У контексті ідеї газавату (джихаду) цей вислів відображає переконання мусульман у священному характері оборонної війни: кожен, хто веде несправедливу агресію проти мусульманської громади, діє проти божественного порядку, а захисники істини, навіть гинучи на полі бою, здобувають духовну перемогу й вічне спасіння (стають шахідами), прирікаючи гнобителів на історичну та духовну поразку.

ДІЄМО: ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ (с. 23)

Розгляньте репродукцію картини. За допомогою додаткових джерел інформації дізнайтеся, які основні положення мав указ 1824 р. для Орди. Як вплив Росії змінював традиційну владу та соціальну структуру Середньої орди?

Опис картини Миколи Каразіна «Приєднання Середньої киргиз-казахської орди. Царський указ 1824 р.»:

На картині зображено історичний момент зачитування російського імперського указу казахській родовій знаті та простому люду в степу. Попереду, на підвищенні біля столу з військовою атрибутикою, стоять російські офіцери у мундирах з еполетами та чиновники. Вони впевнено й урочисто зачитують документ, демонструючи владу та волю імператора. Навколо розташовані казахи — старшини, султани, батири та вершники у традиційному хутряному і повстяному одязі, гостроверхих шапках та з традиційною зброєю. На обличчях кочовиків помітні розгубленість, напруга, тривога та прихована недовіра: вони розуміють, що цей документ назавжди змінює їхній звичний уклад.

Основні положення «Статуту про сибірських киргизів» 1822–1824 рр. та ліквідація ханської влади:

Указ остаточно ліквідував традиційну ханську владу в Середній (а пізніше й у Малій) орді. Замість кочової державності запроваджувалася російська адміністративно-територіальна система: землі розбивалися на округи, волості та аули. На чолі округів ставилися старші султани, які обиралися лише на певний термін під пильним наглядом російського генерал-губернатора, а в кожному окрузі відкривалися прикази за участі російських чиновників та офіцерів. Судочинство за звичаєвим правом (адатом) значно обмежувалося, а кримінальні справи вилучалися з компетенції біїв і передавалися імперським судам.

Зміни у традиційній владі та соціальній структурі казахів:

Колишня кочова аристократія (чингізиди — нащадки Чингісхана) втратила реальний державний суверенітет і перетворилася на чиновників на службі в Петербурга. Племінні вожді (беї) зберегли певне місцеве самоврядування, але так і не отримали дворянського статусу, залишаючись в очах колонізаторів «інородцями». Вільні роди втратили право вільного вибору маршрутів кочування, оскільки колоніальна влада закріплювала землі за округами та будувала фортечні лінії (наприклад, Омськ, Акмолінськ, Семипалатинськ). Це зруйнувало багатовікову родову солідарність, викликало масове зубожіння кочівників і спровокувало тривалі народні повстання під проводом Кенесари Касимова.

ДІЄМО: ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ (с. 24)

За матеріалами параграфа створіть у зошиті хронологічну таблицю «Завоювання Росією Центральної Азії». Скористайтеся запропонованим зразком.

Дата	Подія
1864 р.	Захоплення російськими військами міста Чимкента, прорив кокандської лінії укріплень
1865 р.	Штурм і здобуття російськими військами під командуванням генерала М. Черняєва Ташкента
1867 р.	Утворення Туркестанського генерал-губернаторства на чолі з генералом К. фон Кауфманом з центром у Ташкенті
1868 р.	Військова поразка Бухарського емірату; Бухара здалася без бою та визнала васальну залежність (протекторат) від Росії
1873 р.	Похід російських військ на Хіву; підписання мирного договору, перетворення Хівинського ханства на васальний протекторат
1876 р.	Придушення запеклого повстання та остаточна ліквідація Кокандського ханства, його пряме приєднання до Туркестанського генерал-губернаторства
1881–1884 рр.	Завоювання туркменських земель: штурм фортеці Геок-Тепе (1881 р.), взяття Мерва (1884 р.) та завершення завоювання Центральної Азії

АРСЕНАЛ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ (с. 25)

Російський письменник Федір Достоєвський: «В Європі ми були нахлібниками і рабами, в Азію ж заявимося панами. В Європі ми були татарами, а в Азії є європейцями. Наша місія, наша цивілізаторська місія в Азії підніме наш дух і підхопить нас туди, якби тільки розпочався рух».
Що таке «цивілізація» і хто, на вашу думку, має право її «нести» іншим? Як би ви оцінили це висловлювання з позицій сучасних цінностей прав людини?

Що таке «цивілізація» та право її поширення:

Цивілізація — це високий рівень розвитку людського суспільства, його культури, правових інститутів, науки, техніки та моральних засад, який ґрунтується на повазі до гідності кожної людини. У сучасному розумінні жодна нація чи держава не має права насильно нав’язувати свій устрій і погляди іншим народам під приводом «цивілізаторства». Справжній культурний та цивілізаційний прогрес поширюється виключно через добровільний обмін знаннями, взаємоповагу, торгівлю та діалог рівноправних культур. Концепція «нести цивілізацію» за допомогою гармат, каральних експедицій і багнетів є лицемірним колоніальним виправданням загарбницьких війн і пограбування інших народів.

Оцінка висловлювання Ф. Достоєвського з позицій прав людини:

Слова Достоєвського відверто демонструють імперський шовінізм, глибокий комплекс меншовартості перед Західною Європою та зарозумілу зверхність щодо народів Сходу. Російський автор цинічно пропонує компенсувати приниження та відсталість Росії перед Європою («були нахлібниками і рабами») шляхом насильства та панування над іншими («в Азію ж заявимося панами»).

З точки зору сучасних цінностей прав людини таке твердження є неприйнятним і дискримінаційним. Воно пропагує расову й національну нерівність, заперечує право народів Центральної Азії та Кавказу на власний історичний вибір і самобутню культуру, виправдовуючи воєнні злочини та колоніальне рабство фальшивими гаслами імперської «місії».

ДІЄМО: ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ (с. 25–26)

Розгляньте фото купюри 20 ларі 2016 р. із зображенням І. Чавчавадзе і прочитайте переклад уривка з його поезії, присвяченої змові 1832 р. (з метою відновлення грузинської державності). Як зміст поезії пов’язаний з історією переслідувань і доносів у певні епохи? Чому ця поезія вчить нас про важливість особистої відповідальності та морального вибору? За допомогою додаткових джерел інформації ознайомтеся з біографією І. Чавчавадзе. Створіть власний варіант марки / монети / грошової купюри, присвяченої постаті І. Чавчавадзе.

Опис купюри номіналом 20 грузинських ларі:

На аверсі сучасної банкноти розміщено портрет видатного грузинського мислителя, письменника та громадського діяча Іллі Чавчавадзе. Поруч із його шляхетним і вольовим обличчям зображено будівлю створеного ним журналу «Іверія» та заснованого ним Товариства з поширення грамотності серед грузинів. Колорит банкноти стриманий, виконаний у захисних рожевих, коричневих та теракотових відтінках з використанням сучасних захисних графічних елементів, що символізує спадкоємність грузинського державотворення від XIX століття до наших днів.

Аналіз поетичного уривка Чавчавадзе про змову 1832 року:

Уривок гірко описує жалюгідну поведінку частини грузинської шляхти після розкриття антиросійської змови 1832 року: залякані колоніальною каральною машиною дворяни почали масово писати доноси один на одного («доносили один на одного, доносили…»), сподіваючись вислужитися перед царською владою та врятувати власну шкуру. Цей зміст тісно перегукується з поведінкою людей у будь-які періоди тоталітарного чи колоніального терору (як, наприклад, за часів сталінських репресій чи окупаційних режимів), коли страх ламає внутрішній стрижень суспільства, роблячи його співучасником злочинів гнобителя.

Урок особистої відповідальності та морального вибору:

Поезія Чавчавадзе вчить, що нація не зможе здобути волю, доки її представники піддаються страху і зраджують своїх братів заради власної вигоди чи тимчасової безпеки. Справжнє громадянське суспільство та національне визволення починаються з особистої гідності кожного громадянина, відмови від зради й готовності брати на себе відповідальність за спільне майбутнє.

Біографічна довідка про Іллю Чавчавадзе:

Ілля Чавчавадзе (1837–1907) — князь, визначний грузинський письменник, поет, публіцист і державний діяч, якого сучасники справедливо називали «батьком грузинської нації». Здобув освіту в Петербурзькому університеті, де перейнявся ліберальними та визвольними ідеями. Повернувшись до Грузії, очолив культурницький національний рух тергдалеулі («ті, що напилися води з Терека», тобто повернулися освіченими з-за Кавказу). Був засновником і керівником «Товариства з поширення грамотності», рятував грузинську мову, школи та культуру від русифікації, відкрив Дворянський земельний банк для підтримки грузинських селян і господарів. 1907 року був підступно вбитий більшовицькими найманцями, які прагнули знищити лідера національного єднання. У 1987 році Грузинська православна церква канонізувала його як святого Іллю Праведного.

Проєкт власного дизайну ювілейної монети:

Номінал: 10 грузинських ларі (або пам’ятна монета України «Співдружність визвольних рухів»).
Аверс: На тлі величних вершин Кавказьких гір та силуету монастиря Джварі викарбувано факсимільний підпис Іллі Чавчавадзе та його крилате гасло: «Мамулі, Ена, Сарцмуноеба» («Вітчизна, Мова, Віра»). Угорі — Державний герб Грузії.
Реверс: Рельєфний профільний портрет молодого мислителя Іллі Чавчавадзе з книгою в руках, біля нього — розкрите перо, з якого проростає молоде дубове листя як символ культурного відродження та незнищенності національної пам’яті. По колу напис: «Ілля Чавчавадзе — Батько нації».

ПОМІРКУЙМО! (за QR-кодом qr.orioncentr.com.ua/q2B2D, с. 26)

Які фактори сприяли радикалізації вірменського руху? Чи можна її порівняти з іншими національними рухами того часу?

Фактори радикалізації вірменського руху:

Вірмени були розділеним народом без власної державності, більшість якого проживала в Османській імперії, а інша частина — у складі Російської імперії. Радикалізацію руху спричинили глибоке розчарування після Берлінського конгресу 1878 року, коли обіцяні міжнародною спільнотою реформи та автономія для Західної Вірменії так і не були втілені османським урядом. Натомість султанський режим Абдул-Гаміда II відповів кривавими масовими погромами та різаниною вірмен у 1894–1896 роках. У той самий час царський режим у Російській імперії розпочав агресивну політику русифікації, закриття вірменських національних шкіл і конфіскації майна Вірменської апостольської церкви в 1903 році. Опинившись під загрозою фізичного знищення з одного боку та духовної асиміляції з іншого, вірменська інтелігенція перейшла до створення бойових дружин (фідаїв) і методів збройної самооборони.

Порівняння з іншими рухами доби:

Радикалізація вірменського руху має прямі паралелі з діяльністю Внутрішньої македонсько-одринської революційної організації (ВМОРО) на Балканах, боротьбою ірландських фенінів проти британського панування, а також революційними народницькими та есерівськими групами в самій Російській імперії. Як і в Ірландії чи Македонії, нація, позбавлена мирних парламентських інструментів захисту, переходила до партизанської війни, збройних терактів і створення підпільних армій для привернення уваги світової спільноти.

Складіть коротку біографічну довідку про одного із засновників партії Дашнакцутюн (Христофор Мікаелян) та укладіть «чек-лист» програмових ідей партії:

Біографічна довідка про Христофора Мікаеляна:

Христофор Мікаелян (1859–1905) — видатний вірменський революційний діяч, публіцист і головний ідеолог Вірменської революційної федерації («Дашнакцутюн»). Народився в Нахічеванському повіті, навчався в Московському університеті, де зазнав впливу ідей соціалізму та визвольних рухів. У 1890 році в Тифлісі разом із Симоном Завар’яном і Степаном Зор’яном (Ростомом) заснував партію Дашнакцутюн. Мікаелян виступав за об’єднання всіх вірмен навколо спільної мети — збройного опору султанській тиранії та здобуття свободи. Був організатором мережі підпільних зброярень і бойових загонів. Загинув у 1905 році в Болгарії під час випробування вибухівки для підготовки замаху на османського султана.

«Чек-лист» програмових ідей партії «Дашнакцутюн»:

Здобуття широкої політичної, культурної та економічної автономії (а згодом і повної незалежності) для Західної Вірменії у складі демократизованої Османської імперії.
Створення демократичного ладу, що гарантує загальне виборче право, свободу слова, друку, віросповідання та зборів.
Поєднання національно-визвольних прагнень із принципами поміркованого демократичного соціалізму.
Аграрна реформа: скасування феодальних пережитків, наділення землею безземельних вірменських і курдських селян.
Організація народного ополчення, право загального озброєння народу для захисту від нападів і погромів.
Опір насильницькій русифікації в Російській імперії, захист майна та самостійності Вірменської апостольської церкви.

Промпт для генерації історичного зображення (ШІ):

A detailed historical oil painting style illustration of the founders of the Armenian Revolutionary Federation (Dashnaktsutyun) in an underground printing house in Tiflis, 1890s. Three determined Armenian intellectual leaders — Christopher Mikaelian, Stepan Zorian, and Simon Zavarian — gathered around a wooden table covered with revolutionary pamphlets, newspapers, maps of Western Armenia, and a banner. Warm dim lighting from an oil lamp, authentic 19th-century Caucasian coats, vintage books, printing press machine in the background, atmosphere of secret intellectual conspiracy and patriotic devotion, realistic masterpiece, dramatic contrast.

ПОМІРКУЙМО! (с. 27)

Подумайте, чому релігія для мусульман відігравала важливішу роль, ніж мова. Прочитайте цитату з виступу татарського і турецького політичного діяча, журналіста, історика, одного із засновників турецького націоналізму Юсуфа Акчура на Третьому Всеросійському мусульманському з’їзді. Чому, на думку Акчури, економічні відмінності не є перепоною для об’єднання? Проаналізуйте історичний контекст: які події і процеси у Російській імперії наприкінці XIX – на початку XX ст. спонукали мусульман до політичної організації? Поміркуйте, як поєднання національних та релігійних принципів могло впливати на формування політичних партій і рухів.

Чому релігія для мусульман була важливішою за мову:

В ісламській традиції поняття релігії нерозривно пов’язане з усім устроєм суспільного, правового та щоденного життя (шаріат, звичаї, система освіти, судочинство). Мусульмани сприймали себе насамперед частиною єдиної світової спільноти віруючих — умми, незалежно від етнічного походження чи місцевого діалекту. У Російській імперії царський уряд офіційно класифікував населення за конфесійною ознакою, а не за національністю («магометани»), через що саме релігійна приналежність захищала традиційний триб життя та ставала бар’єром проти русифікації.

Чому економічні відмінності не є перепоною за Ю. Акчурою:

Юсуф Акчура стверджував, що глибинні духовні, етнічні та релігійні цінності стоять значно вище за класовий або майновий поділ. Багатий татарський чи азербайджанський купець, міський ремісник, кочовий скотар-казах і бідний селянин належали до єдиного пригнобленого етнорелігійного простору, який потерпав від однакової імперської колоніальної політики та правової дискримінації. Спільна історична доля та релігійні засади давали ту ідейну міць, яка легко долала майнові розбіжності заради захисту загальнонаціональних інтересів.

Історичний контекст наприкінці XIX — на початку XX століття:

Політичну активізацію мусульман спричинили посилення колоніального гніту, переселенська політика уряду (масове вилучення земель у казахів і передача їх російським селянам), заборона відкриття новометодних шкіл і наступ на традиційне судочинство. Величезним каталізатором стала Перша російська революція 1905–1907 років, Маніфест 17 жовтня про політичні свободи та поява Державної думи, що відкрило можливість легального створення партій (як-от «Іттіфак аль-муслімін») та проведення Всеросійських мусульманських з’їздів для боротьби за свої права.

Вплив поєднання національних і релігійних принципів:

Таке поєднання забезпечило мусульманським партіям безпрецедентну масову підтримку, адже релігійні гасла були близькими й зрозумілими кожному селянину та кочівнику, тоді як чистий світський європейський націоналізм залишався надбанням вузького кола інтелігенції. Разом із тим, це поєднання часто породжувало гострі дискусії всередині руху: традиціоналісти (кадимісти) вимагали консервативного збереження старих порядків, тоді як реформатори-модернізатори (джадиди) прагнули поєднати ісламську ідентичність із сучасною світською наукою, правами жінок та європейською освітою.

ПОМІРКУЙМО! (с. 28)

Подумайте, як культурне відродження (створення літературної мови) впливало на політичний рух та формування національної ідентичності.

Культурне відродження та кодифікація літературної мови були фундаментом, без якого поява модерної нації та політичного руху взагалі неможлива. Створення єдиної загальнозрозумілої мови (як це робив Мірза Фаталі Ахундов для азербайджанців, Чокан Валіханов і Абай Кунанбаєв для казахів або Ісмаїл Гаспринський для тюркських народів через пресу) об’єднало жителів різних регіонів, що раніше говорили на розпорошених локальних діалектах.

Поява національних газет (як-от кримськотатарська «Терджиман»), журналів і підручників рідною мовою дозволила формувати спільний інформаційний простір. Читаючи спільні новини та літературні твори, люди починали усвідомлювати себе єдиним народом зі спільним минулим, спільними бідами та спільною метою. З культурної площини вимоги неминуче переростали у політичні: нація, яка навчилася читати й мислити рідною мовою, неминуче вимагала права навчати нею дітей у школах, засновувати свій суд, відкривати представницькі органи та домагатися автономії чи державної незалежності.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

I. Знаю й систематизую нову інформацію

1. Визначте головні етнічні та релігійні групи Південного Кавказу і Північного Кавказу.

Південний Кавказ:

Головні етнічні групи: грузини (картвели, мегрели, свани та ін.), вірмени, азербайджанці (у тогочасних імперських документах — закавказькі татари).
Релігійні групи: грузини були православними християнами (автокефалія їхньої церкви була скасована імперією в 1811 р.); вірмени належали до власної національної Вірменської апостольської (григоріанської) церкви; азербайджанці сповідували іслам (переважно шиїтського спрямування, частина — суніти).

Північний Кавказ:

Головні етнічні групи: понад 50 корінних гірських народів — аварці, чеченці, даргинці, лезгини, інгуші, черкеси (адиги), кабардинці, балкарці, карачаївці, кумики, осетини тощо.
Релігійні групи: абсолютна більшість гірських етносів сповідувала іслам сунітського напрямку; винятком була частина осетинів, серед яких поширилося православне християнство.

2. Складіть таблицю: назва етнічної групи — суспільний устрій — релігія — відносини з Росією.

Назва етнічної групи	Суспільний устрій	Релігія	Відносини з Росією
Грузини	Станова ієрархія з численною впливовою феодальною знаттю (князі, шляхта-азнаурі) та кріпосними селянами	Православне християнство	Спочатку шукали захисту від Персії та Османів як у одновірної держави; після ліквідації автономії царства (1801 р.) та підпорядкування Грузинської церкви синоду РПЦ (1811 р.) виникло глибоке розчарування, змови шляхти (1832 р.) та розвиток національного руху за автономію
Вірмени	Міські верстви (купці, промисловці, ремісники), селянство, світська інтелігенція; традиційна шляхта була втрачена	Християнство (Вірменська апостольська церква)	Тривалий час бачили в Росії силу, здатну визволити вірмен з-під османського ярма; проте на початку ХХ ст. через закриття шкіл і конфіскацію майна церкви в 1903 р. вірменські організації («Дашнакцутюн») розпочали радикальну збройну боротьбу проти царату
Азербайджанці	Феодально-патріархальний: влада ханів і беків, поєднана з сільськими громадами	Іслам (переважно шиїти, частково суніти)	Загарбання території Росією під час війн з Іраном сприймалося як насильницьке поневолення; знать частково інтегрувалася в імперську еліту зі збереженням привілеїв, а наприкінці XIX ст. сформувався власний реформаторський та ісламський рух
Народи Північного Кавказу (аварці, чеченці, черкеси та ін.)	Родоплемінний лад, воєнна демократія, вільні сільські громади (джамаати) без закріпачення, система звичаєвого права (адат)	Іслам сунітського спрямування	Запеклий збройний опір російській окупації в ході Кавказької війни (1817–1864 рр.), партизанська війна, створення Імамату Шаміля; після поразки — колоніальне підкорення та масове вигнання (мухаджирство черкесів)
Казахи	Кочове патріархально-родове суспільство (жузи-орди), поділ на роди під керівництвом біїв, старійшин і султанів-чингізидів	Іслам сунітського толку, тісно переплетений з традиційними язичницькими віруваннями	Поступова колоніальна ліквідація ханської влади (1822–1848 рр.), статус «інородців», вилучення пасовищ під російські фортеці й переселенців, що викликало хвилі антиколоніальних збройних повстань (Ісатай Тайманов, Кенесари Касимов)

3. Порівняйте національні рухи грузинів, вірменів, волзьких татар, кримських татар та казахів: хто був рушієм руху, які цілі переслідували?

Грузинський рух:
- Рушії: проєвропейськи освічена шляхта (тергдалеулі) на чолі з письменником Іллею Чавчавадзе, згодом — соціал-демократична інтелігенція (Ной Жорданія).
- Цілі: відродження мови, літератури та освіти, захист національної самобутності від імперської русифікації; на пізньому етапі — здобуття національно-територіальної автономії Грузії або соціалістичні перетворення.
Вірменський рух:
- Рушії: буржуазія, світська освічена молодь, студенти, радикальні інтелігенти («Гнчак», «Дашнакцутюн»).
- Цілі: початково — визволення західних вірмен від османського геноцидного гніту та автономія; згодом — опір русифікації царату, захист власної церкви, об’єднання вірменських земель у демократичну республіку за допомогою збройної та партизанської боротьби.
Рух волзьких татар:
- Рушії: багате купецтво Казані, модернізоване мусульманське духівництво та світська інтелігенція (джадиди).
- Цілі: реформа освіти, подолання схоластики в мечетях і медресе, створення сучасної літературної мови, формування єдиної політичної організації мусульман імперії («Іттіфак аль-муслімін») для парламентської боротьби за громадянські та релігійні права.
Рух кримських татар:
- Рушії: інтелігенція та реформатори на чолі з просвітителем Ісмаїлом Гаспринським, пізніше — молоді радикали («молодотатари»).
- Цілі: впровадження «джадидизму» (нових світських і європейських методів навчання в ісламських школах), культурне єднання всього тюрко-мусульманського світу під гаслом «Єдність у мові, думках і справах», боротьба за соціально-економічне відродження корінного народу Криму.
Казахський рух:
- Рушії: інтелектуали, які здобули освіту в університетах імперії (Чокан Валіханов, Абай Кунанбаєв, майбутні лідери партії «Алаш»).
- Цілі: просвітництво народу, створення писемної літературної мови, опір колоніальному вилученню степових земель для російських переселенців, збереження самобутності при одночасному засвоєнні європейських наукових досягнень.

4. За матеріалами параграфа укладіть у зошиті лінію часу, яка б відображала процес експансії Росії на Схід.

Заповнюємо пропущені елементи (знаки «?») на лінії часу (с. 29), спираючись на хронологічну схему підручника на с. 21:

1723 р. — Значні території Азербайджану перейшли під російське панування (замість знака «?» угорі).
1728 р. (замість знака «?» внизу) — Цар Східної Грузії перейшов під російський протекторат.
1801 р. — Грузинське царство було ліквідовано та увійшло до складу Російської імперії (замість знака «?» угорі).
1803–1811 рр. (замість знака «?» внизу) — До імперії були приєднані землі Західної Грузії.
1804–1814 рр. — Російсько-іранська війна призвела до інкорпорації Північного Азербайджану (замість знака «?» угорі).
1828 р. (замість знака «?» внизу) — До російських володінь було приєднано Східну Вірменію, а Іран був витиснутий з Південного Кавказу.

II. Обговорюємо у групі

Група 1: Південний Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан) — аналіз приєднання, ролі місцевих еліт, етнічних і релігійних особливостей та реакції населення.

Приєднання Південного Кавказу відбувалося шляхом запеклих війн Російської імперії проти Османської імперії та Персії на зламі XVIII–XIX століть. Цей регіон вирізнявся давньою цивілізаційною спадщиною: народи мали багатовікову культуру та писемність, які були значно старшими за російську.

Роль еліт: Російський уряд застосував гнучку тактику підкупу верхівок. Грузинське дворянство (князі й азнаурі) було зрівняне в правах із російським дворянством, зробивши успішну військову та придворну кар’єру в імперії. Мусульманським ханам і бекам Азербайджану також гарантували збереження земель, доходів і локального авторитету в обмін на лояльність. Вірменські багаті купці та підприємці стали головною фінансово-промисловою силою в містах Закавказзя (особливо в Баку і Тифлісі).
Етнічні та релігійні особливості: Регіон був поділений між християнськими (православні грузини, монофізити-вірмени) та мусульманськими (азербайджанці) народами. Автокефалію Грузинської православної церкви було брутально ліквідовано в 1811 році, підпорядкувавши її синоду РПЦ, що обурило грузинське суспільство. Вірменська церква натомість тривалий час зберігала автономію, будучи духовним ядром нації.
Реакція населення: Частина християнських народів спочатку вітала Росію як визволительку від спустошливих мусульманських навал з півдня, очікуючи надання обіцяної автономії. Проте встановлення жорсткого губернаторського режиму, русифікація, насильницькі побори та ліквідація місцевих законів викликали глибокий протест, дворянські антиросійські змови (1832 р. у Грузії) і створення радикальних підпільних партій (вірменський «Дашнакцутюн»).

Група 2: Північний Кавказ, Казахстан та Центральна Азія — дослідження опору кавказців, завоювання Казахстану і Центральної Азії, колоніальної політики, ролі релігії та рухів.

Цей масив територій став ареною найжорсткішої колоніальної експансії імперії в Азії упродовж XIX століття.

Опір Північного Кавказу: Завоювання тривало майже пів століття (Кавказька війна). Гірські народи чинили героїчний спротив під прапором газавату. Створена імамом Шамілем теократична держава об’єднала племена Дагестану та Чечні на основі шаріату. Росія застосовувала тактику «випаленої землі», вирубуючи ліси, спалюючи аули та знищуючи посіви. Війна завершилася страшною гуманітарною катастрофою — майже поголовним геноцидним вигнанням черкесів (адигів) до Османської імперії у 1864 році.
Завоювання Казахстану та Центральної Азії: У Казахстані царат поступово ліквідував владу ханів (1822–1848 рр.), спорудив фортечні лінії й перетворив казахів на безправних «інородців», конфіскуючи пасовища. У 1860–1880-х роках війська імперії підкорили розвинені землеробські мусульманські держави — Бухарський емірат, Хівинське та Кокандське ханства, а також зломили опір туркменів (штурм Геок-Тепе). Бухара і Хіва стали васальними протекторатами.
Особливості колоніальної політики: На відміну від європейських провінцій, тут не проводилася негайна мовна русифікація — Петербург боявся масових ісламських бунтів. Царат проводив суто колоніальну експлуатацію: перетворив регіон на бавовняну та сировинну базу для російської промисловості, будував залізниці виключно для військово-стратегічних потреб і розміщував гарнізони.
Роль релігії та рухів: Іслам слугував потужною формою захисту ідентичності. На зламі XIX–XX ст. релігійний консерватизм переріс у реформаторський просвітницький рух (джадидизм), лідери якого закликали оновлювати ісламську школу, опановувати науку та готувати народи до політичної боротьби за самоврядування.

III. Мислимо творчо

Напишіть коротке есе: «Як національні рухи на Кавказі та в Центральній Азії впливали на формування сучасних націй».

Зразок учнівського есе:

Модерні нації, народжені в горнилі імперського протистояння

Дев’ятнадцяте століття стало для народів Кавказу та Центральної Азії епохою трагічного зіткнення з колоніальною машиною Російської імперії. Проте саме цей болісний виклик поневолення парадоксальним чином прискорив їхнє внутрішнє переродження: розпорошені роди, ізольовані гірські громади та феодальні ханства почали усвідомлювати себе єдиними модерними націями.

На Південному Кавказі національне відродження розпочалося з мови та культури. Діячі на кшталт грузина Іллі Чавчавадзе або азербайджанця Мірзи Фаталі Ахундова зрозуміли, що без спільної літературної мови та освіти народ не зможе вижити в сучасному світі. Вони заклали культурний каркас, на якому згодом виросли політичні партії. А для вірмен, розколотих між двома деспотичними імперіями, національний рух («Дашнакцутюн») став питанням збереження від фізичного знищення, переплавивши релігійну громаду в згуртовану політичну націю.

У Центральній Азії та Поволжі рушійною силою оновлення став рух джадидів. Великі просвітителі, зокрема кримський татарин Ісмаїл Гаспринський чи казахські інтелектуали школи Чокана Валіханова, довели, що захист своєї самобутності полягає не в консервативній ізоляції, а в освіті, розвитку преси та опануванні передових знань. Їхня боротьба за відкриття новометодних шкіл, рівні права жінок і повернення відібраних колонізаторами земель створила генерацію лідерів, які вже під час розпаду Російської імперії в 1917–1918 роках проголосили незалежні республіки — Грузинську, Вірменську, Азербайджанську та уряди Алаш-Орди і Туркестану.

Отже, національні рухи XIX століття перетворили традиційні етноси на свідомих будівничих власної долі. Сучасні держави Кавказу та Центральної Азії своїми кордонами, мовними стандартами, літературною спадщиною та прагненням до суверенітету завдячують саме тим діячам, які в часи імперського гніту наважилися будити національну гідність свого народу.