Модерна доба

§ 40. Рівновага сил: між Віденським конгресом і Кримською війною

Зміст

ВСТУПНІ ЗАПИТАННЯ ТА АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Якими були наслідки російсько-турецьких воєн кінця XVIII ст.?
У результаті цих воєн Російська імперія загарбала Кримське ханство, закріпилася в Північному Причорномор’ї та відсунула свій кордон до Дністра й Дунаю. Османська імперія втратила вихід до стратегічних чорноморських територій, а Росія отримала зручні плацдарми для наступу на Балкани й посилення контролю над морськими торговельними шляхами через протоки Босфор і Дарданелли.

Назвіть основні рішення, прийняті на Віденському конгресі.
Конгрес перекроїв карту Європи після розгрому військ Наполеона Бонапарта. Було відновлено дореволюційні монархічні династії за принципом легітимізму, Францію повернуто до меж 1792 року, а території Польщі, Німеччини та Італії поділено між державами-переможницями. Головним підсумком стало створення союзу п’яти провідних держав та запровадження дипломатичної системи колективного контролю й збереження рівноваги сил.

Чи справедливими були рішення конгресу щодо малих народів і держав?
Рішення конгресу не мали нічого спільного зі справедливістю для підкорених етносів. Монархи ділили народи й території виключно як розмінні монети заради інтересів великих імперій, цілковито ігноруючи прагнення українців, поляків, італійців чи фінів мати власну державність. Будь-які національні рухи сприймалися як загроза монархічному ладу та жорстоко душилися.

Як ви розумієте поняття «геополітика», «українське питання»?
Геополітика пояснює, як географічне розташування, простір і ресурси визначають зовнішню політику держави та її боротьбу за вплив у світі. Українське питання — це проблема бездержавності українського народу, чиї землі були розірвані між Російською та Австрійською імперіями, та спроби українців боротися за своє національне визволення у часи суперництва цих великих імперій.

РОБОТА З ВІЗУАЛЬНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ ТА QR-КОДАМИ (с. 104)

Аналіз зображення срібної монети 5 франків (1870 р.) за часів імператора Наполеона III
Монета карбована в останні місяці існування Другої імперії. На аверсі зображено профіль Наполеона III у лавровому вінку із написом «NAPOLEON III EMPEREUR», що підкреслює відновлення монархічного імперського статусу Франції. На реверсі викарбувано гербовий щит і напис «EMPIRE FRANÇAIS». Ця монета ілюструє амбіції правителя повернути Франції статус провідної європейської держави та подолати наслідки поразки 1815 року.

Аналіз карикатури в німецькому журналі «Kladderadatsch» (1859 р.): «Європейський конгрес і те, що за ним стоїть». Наполеон III намагається забути договори 1815 року
На малюнку імператор Наполеон III сидить у глибоких роздумах з сигарою біля аркуша з написом «VERTRÄGE von 1815» («Договори 1815 року»). Він намагається викреслити чи проігнорувати старі домовленості. За ширмою стоїть алегорична постать Смерті та бога війни в шоломі зі зброєю. Карикатура показує: руйнування віденського балансу сил і прагнення переглянути кордони неминуче ведуть до кривавих збройних конфліктів у Європі.

Аналіз матеріалу за QR-кодом: Кантата Людвіга ван Бетховена «Славна мить» на Віденському конгресі
Кантата «Славна мить» (Op. 136) була написана Бетховеном на замовлення австрійської влади восени 1814 року спеціально для урочистого відкриття Віденського конгресу. Твір виконувався у присутності європейських монархів величезним складом хору та оркестру й оспівував Відень як столицю миру та рятівницю Європи. Хоча твір мав відверто придворний та ідеологічний характер, музика Бетховена створювала піднесену й пишну атмосферу, маскуючи за лаштунками цинічні територіальні торги імперій.

МОВОЮ ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛА (с. 105)

Протокол держав-учасниць Веронського конгресу про інтервенцію в Іспанію (1822 р.)

1. Чому, на вашу думку, загроза особі короля Іспанії була виділена як окрема підстава для інтервенції? Що це демонструє щодо принципу легітимізму (непорушності монархічної влади), який був ключовим для Віденського конгресу?
Загроза життю чи владі монарха сприймалася імперіями Священного союзу як прямий виклик усьому консервативному світоустрою, що нагадував страту Людовіка XVI у часи Французької революції. Це яскраво підтверджує абсолютизацію принципу легітимізму: влада вінценосних осіб проголошувалася непорушною від Бога, а будь-яка спроба народу змінити форму правління чи обмежити царя вважалася державним злочином, який підлягав колективному військовому покаранню.

2. Як цей Протокол суперечить сучасному поняттю суверенітету держави? Чи існувала в 1822 р. «рівновага сил», чи скоріше «рівновага імперських інтересів»?
Сучасний суверенітет гарантує невтручання інших країн у внутрішні справи незалежної держави та визнає народ єдиним джерелом влади. Протокол 1822 року грубо нехтував цим правом, дозволяючи іноземним арміям придушувати внутрішньополітичні зміни. Тому в цей час діяла саме рівновага імперських інтересів: монархи об’єднувалися не заради миру чи справедливості для суспільств, а заради колективного самозбереження своїх правлячих режимів і контролю над зонами впливу.

3. Чи можна сказати, що, беручи на себе функцію інтервента в Іспанії, Франція остаточно відновила свій статус великої держави, незважаючи на поразку 1815 р.?
Так, виконання ролі військового жандарма для захисту іспанських Бурбонів стало для Франції вирішальним кроком до повернення в елітне коло світових лідерів. Інші чотири великі держави офіційно делегували Парижу право вести бойові дії від імені всього конгресу, що демонструвало повне відновлення дипломатичної довіри та визнання військової сили Французького королівства.

ІСТОРИЧНА РОЗВІДКА (с. 105)

«Танцюючий конгрес» (дослідження В’ячеслава Ціватого)

Що насправді відображала метафорична назва «Танцюючий конгрес»: байдужість дипломатів чи характер дипломатії того часу, де рішення приймалися за лаштунками? Завдяки чому приймалися ключові рішення щодо долі Європи, якщо не під час офіційних зустрічей?
Ця назва влучно передавала саме лаштунковий характер тогочасної дипломатії, а не просто лінощі учасників. Офіційних пленарних засідань за участю всіх делегацій практично не відбувалося, а реальні політичні компроміси, розміни провінцій і союзи укладалися вузьким колом лідерів під час неформальних розмов — на балах, прийомах, полюванні та вечерях. Світські веселощі були продуманою ширмою, за якою міністри та монархи за зачиненими дверима вирішували долю європейських кордонів.

ЗАПИТАННЯ ДО ПУНКТУ 40.1 (с. 106)

1. Чи можна вважати систему, засновану на придушенні національно-визвольних рухів, справжньою рівновагою сил?
Ні, таку рівновагу не можна вважати справжньою та стійкою, адже вона трималася виключно на багнетах, репресіях і цензурі. Баланс сил великих держав ігнорував глибинні соціальні та національні процеси, заганяючи конфлікти під килим. Рано чи пізно це мало спричинити потужний революційний вибух, що й продемонструвала європейська «Весна народів» 1848 року.

2. Чому країни-переможці вирішили не лише зберегти ослаблену Францію у клубі великих держав, а й дозволили їй відновити свій статус? Яку небезпеку для балансу сил становило б повне виключення Франції з цього «оркестру»?
Повне знищення або надмірне приниження Франції зруйнувало б геополітичний баланс у Західній Європі та посилило б реваншистські настрої всередині самої країни. Франція була необхідною союзникам як противага надмірному посиленню Пруссії, Росії чи Великої Британії. Її включення до «оркестру» робило систему стабільною, тоді як ізольована держава постійно намагалася б підірвати європейський лад ззовні.

3. Чому, на вашу думку, в 1853 р., коли Росія порушила встановлений баланс, інші великі держави не використовували дипломатичні чи економічні механізми стримування, а одразу перейшли до військового втручання?
Апетити імператора Миколи І щодо повного розчленування Османської імперії загрожували цілковитим знищенням рівноваги на Сході та закриттям торговельних шляхів у Чорному й Середземному морях. Дипломатичні домовленості цар відкидав, покладаючись на грубу силу. Лондон і Париж зрозуміли, що лише військовий розгром може зупинити російську експансію, ліквідувати її вихід до Середземномор’я та збити пиху з петербурзького уряду.

ЗАПИТАННЯ ДО ПУНКТУ 40.2 (с. 107)

1. Чому сприйняття європейських політиків боржниками Росії виявилося фатальною дипломатичною помилкою імператора Миколи І? Які чинники російські дипломати не врахували, плануючи війну?
Микола І наївно вважав, що Відень довіку дякуватиме йому за придушення угорського повстання 1848 року, а Британія залишатиметься осторонь через внутрішню політику ізоляції. Царський уряд не врахував, що в реальній міжнародній політиці геополітичні інтереси завжди переважають над минулими послугами. Російська дипломатія прогледіла категоричне небажання Австрії бачити росіян на Балканах біля своїх кордонів і недооцінила спільний інтерес Британії та Франції у ліквідації панування царського флоту на Чорному морі.

2. Визначте, що саме змусило колишніх партнерів по «європейській згоді» виступити проти однієї великої держави.
Причиною стала спроба Росії в односторонньому порядку зламати баланс сил і встановити одноосібний протекторат над Османською імперією. Такий сценарій загрожував британським морським комунікаціям з Індією, підривав авторитет Наполеона III у Франції та створював смертельну небезпеку оточення Австрійської імперії зі сходу та півдня. Щоб не допустити гегемонії одного гравця, решта великих держав утворила коаліцію.

3. Чи можна стверджувати, що в середині XIX століття «громадська думка» в Європі вперше стала вагомим інструментом стримування геополітичних амбіцій? Поясніть свої міркування.
Так, це твердження цілком справедливе. Розвиток вільної преси, телеграфу та розширення виборчих прав зробили позицію суспільства в Британії та Франції реальною силою. Європейська публіка рішуче засуджувала Росію як деспотичного «жандарма Європи» та кріпосницьку імперію. Ця хвиля обурення дала урядам західних держав потужну суспільну підтримку для оголошення війни та виправдання військових витрат і втрат перед власними громадянами.

МОВОЮ ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛА (с. 107)

Витяг із праці Андре Дебідура про дипломатію часів Кримської війни

1. Чому Австрія відчувала найбільшу тривогу серед європейських держав? Як це пов’язано з її географічним положенням та національним складом?
Австрія була багатонаціональною клаптиковою імперією, оточеною потенційними фронтами. У разі затягування війни російські війська загрожували її східним кордонам на Дунаї, а революційно налаштовані італійські провінції на чолі з П’ємонтом могли повстати на заході за підтримки Франції. Австрійські монархи боялися спалаху нових повстань поневолених слов’янських та угорських народів, що призвело б до повного розпаду їхньої держави.

2. Яку політичну мету переслідував Наполеон III, приймаючи в Парижі Віктора-Еммануїла та Кавура (керівників Сардинського королівства, яке воювало в Криму)?
Французький правитель прагнув створити потужний важіль тиску на Австрію, погрожуючи підтримати об’єднання Італії навколо Сардинського королівства, якщо Відень посміє підтримати Росію. Крім того, Наполеон III утверджував Францію як верховного арбітра європейських справ і покровителя національних рухів, що приносило йому величезний зовнішньополітичний авторитет і послаблювало австрійських суперників.

ПРАЦЮЄМО РАЗОМ: ВПРАВА «СИМУЛЯЦІЯ ДИПЛОМАТИЧНОЇ ІЗОЛЯЦІЇ» (с. 108)

Позиції чотирьох держав

Група «Російська імперія»: Ми маємо законне моральне та історичне право захищати православних братів у володіннях султана. Росія неодноразово рятувала європейські престоли від заколотів і забезпечувала мир, тому ми розраховуємо на солідарність християнських монархів у боротьбі зі слабкою Портою та вважаємо наші вимоги щодо контролю над святими місцями цілком справедливими.

Група «Велика Британія»: Лондон не потерпить зміни статусу чорноморських проток і захоплення Стамбула царськими військами. Наша безпека та добробут залежать від свободи морської торгівлі та безпеки шляхів до Британської Індії. Спроба Росії підпорядкувати собі османські землі грубо руйнує європейський баланс сил, тому ми готові воювати за збереження цілісності Османської імперії.

Група «Австрійська імперія»: Хоча ми вдячні за допомогу в 1849 році, наші життєві інтереси не дозволяють Росії закріпитися в Дунайських князівствах і на Балканах. Контроль Петербурга над гирлом Дунаю та панславістська пропаганда серед наших народів є прямою загрозою існуванню Австрії. Ми не будемо союзниками Росії, а навпаки вимагатимемо негайного виведення її військ із Дунайського басейну.

Група «Французька імперія»: Франція повертає собі роль провідної світової сили. Ми виступаємо захисниками прав католиків на Сході та не дозволимо цареві одноосібно диктувати умови Османській імперії. Участь у цьому конфлікті зміцнить легітимність влади імператора Наполеона III, зламає принизливі обмеження Відня 1815 року та розірве колишню антифранцузьку коаліцію монархій.

Висновок спільного обговорення

Зіткнення геополітичних прагнень призвело до того, що Росія залишилася сам на сам проти коаліції найсильніших держав. Прагнення Миколи І зруйнувати статус-кво згуртувало Британію і Францію у спільній воєнній відсічі, відштовхнуло налякану Австрію в табір ворожого нейтралітету та змусило Пруссію відмежуватися. Повна дипломатична ізоляція Петербурга зробила його розгром у Кримській війні неминучим.

Дипломатична ізоляція Російської імперії (1853–1856 рр.) РОСІЯ Микола I Цілковита ізоляція ВЕЛИКА БРИТАНІЯ Захист морських шляхів та рівноваги в Європі ФРАНЦІЯ Реванш за 1815 рік і престиж Наполеона III АВСТРІЯ Ворожий нейтралітет; страх втрати Балкан ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ Збереження цілісності та відсіч експансії Військова та дипломатична блокада царського режиму великими державами

Схема наочно демонструє крах зовнішньої політики царату: прагнучи розділити турецькі володіння, Петербург натрапив на об’єднаний фронт Заходу та цілковиту зраду вчорашніх монархічних союзників.

Корисна гра: «Віденський конгрес» (с. 108)
Інтерактивне онлайн-завдання призначене для перевірки знань про діячів Віденського конгресу (Меттерніх, Талейран, Олександр I), принципи легітимізму й рівноваги сил, а також територіальні зміни в Європі після 1815 року (посилення Пруссії, домінування Австрії в Італії, створення Царства Польського).

ВІДПОВІДІ ДО РУБРИКИ «ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ» (с. 108)

Блок І

1. Обчисліть, скільки років відносного миру забезпечила в Європі система рівноваги сил, встановлена Віденським конгресом, до моменту її остаточного руйнування Кримською війною.
Від ухвалення заключних актів Віденського конгресу в червні 1815 року до початку Кримської війни восени 1853 року минуло рівно 38 років (майже 4 десятиліття) відносного миру між великими державами на європейському континенті.

2. Покажіть на карті розташування п’яти великих держав, які утворили «клуб» Віденської системи. Назвіть:
До «великої п’ятірки» входили Велика Британія, Франція, Королівство Пруссія, Австрійська імперія та Російська імперія.

  • а) державу, вплив якої суттєво зріс після конгресу: Пруссія (отримала багаті рейнські землі, Вестфалію і частину Саксонії, що заклало основу для майбутнього об’єднання Німеччини);
  • б) державу, яка стала об’єктом військового втручання Франції в 1823 р.: Іспанія (де французька армія придушила революцію та відновила абсолютну владу короля Фердинанда VII);
  • в) державу, де Росія допомогла придушити повстання в 1848–1849 рр.: Австрійська імперія (російська інтервенція в Угорщину врятувала монархію Габсбургів від розпаду);
  • г) державу, проти якої інші великі держави об’єдналися в 1853 р., оскільки її перемога порушувала баланс: Російська імперія.

Блок ІІ

3. Складіть запитання до тексту параграфа, починаючи кожне зазначеними словами:

  • Коли відбувалася Кримська війна?
  • Що являла собою система «європейської згоди» у XIX столітті?
  • Хто очолював французьку дипломатію на Віденському конгресі та відстояв статус великої держави?
  • Де розгорнулися основні бойові дії коаліції проти російських військ у 1854–1855 роках?
  • Звідки ми можемо дізнатися про залаштункові настрої та розваги європейських монархів під час Віденського конгресу?
  • Чому Австрія відмовилася підтримати Росію у війні проти Османської імперії?
  • Як ухвалення «Віденського регламенту» 1815 року вплинуло на сучасну дипломатичну службу?
  • Який результат мала Кримська війна для внутрішнього устрою та кріпосного права в Російській імперії?

4. Поясніть, наскільки вагомим, на вашу думку, був особистий конфлікт між Миколою І і Наполеоном ІІІ у прискоренні або поглибленні втручання Франції у Кримську війну.
Особиста образа відіграла значну роль каталізатора. Микола І зневажливо ставився до Наполеона III, вважаючи його вискочнем і незаконним правителем, тому у вітальному листі навмисно звернувся до нього «друг мій» замість традиційного серед монархів «брат мій». Французький імператор, який гостро потребував утвердження власного статусу та прагнув змити ганьбу поразки Франції 1812–1815 років, сприйняв це як публічний ляпас і використав релігійний конфлікт на Сході як зручний привід помститися цареві й розгромити його армію.

5. Проаналізуйте, як «захист християн» у Палестині став приводом для геополітичної боротьби за вплив в Османській імперії.
Суперечка між католицькими та православними священниками за ключі від Вифлеємського храму Різдва Христового була лише фасадним приводом. Насправді Париж і Петербург змагалися за геополітичний контроль над ослабленою Османською імперією. Вимагаючи права опіки над мільйонами християнських підданих султана, російський цар намагався перетворити Османську державу на свого слухняного васала, що категорично суперечило інтересам Франції та Британії в Середземномор’ї.

Блок ІІІ

6. Вправа «Цінності: абсолютизм vs. реформи»
У середині XIX століття Російська імперія лишалася відсталою кріпосницькою державою із жорстоким деспотичним режимом Миколи І, де були відсутні елементарні громадянські свободи. Тим часом у Великій Британії та Франції активно розвивалися парламентаризм, промисловість, судова система та вільна преса.

Європейська громадськість бачила в цараті варварського ворога цивілізації та тюремника вільних народів. Політики всіх напрямів використовували цей огидний образ російського самодержавства, аби переконати виборців у потребі справедливої війни проти агресора.

Внутрішня відсталість Росії спричинила технологічну та збройну неспроможність її армії на полі бою в Криму. Це доводить, що закрита країна без реформ, верховенства права та свобод не здатна вести успішну зовнішню політику й неминуче зазнає геополітичної поразки.

Light