27. Український соціально-політичний і національний рух на початку ХХ ст. у Наддніпрянщині

Зміст

Пригадайте основні течії суспільно-політичного руху у Наддніпрянщині і Галичині в ХІХ ст. Назвіть відомих діячів українського національного руху.

У Наддніпрянській Україні в ХІХ ст. основними течіями суспільно-політичного руху були культурницько-просвітницька (громадівська), радикально-демократична та народницька. У Галичині сформувалися три чіткі напрями: москвофільський (русофільський), народовський (національний) та радикальний. Серед відомих діячів українського національного руху — Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, Борис Грінченко, Олександр Кониський, Іван Франко, Михайло Павлик та Юліан Бачинський.

ЧИТАЄМО Й РОЗУМІЄМО

За текстом визначте чинники, які перешкоджали процесам українського націєтворення. Завдяки чому / кому ці перешкоди вдалося подолати?

Процесам націєтворення перешкоджали: імперські заборони українського слова, незначна частка українців у промисловому виробництві та фінансах, переважання неукраїнського населення у великих містах, глибокий соціальний і культурний розкол між містом і селом, а також низький рівень освіченості корінного селянського населення та поширення малоросійської ідентичності. Подолати ці перешкоди вдалося завдяки жертовній праці української інтелігенції, формуванню політичних партій, поширенню ідеї соборності та взаємодії між діячами Наддніпрянщини і Галичини.

ПОМІРКУЙМО!

1. Подумайте, чому для пробудження почуття належності до нації необхідним є певний рівень освіченості населення.

Певний рівень освіченості необхідний тому, що усвідомлення національної належності потребує виходу за межі вузьких побутових інтересів свого села чи повіту. Лише письменна людина здатна читати книжки з рідної історії, знайомитися з періодичною пресою, сприймати суспільно-політичні ідеї, усвідомлювати спільність культури, мови та спільні державницькі інтереси свого народу.

2. Пригадайте, яким був рівень освіченості серед українського населення наприкінці ХІХ ст.

Рівень освіченості серед українського населення був украй низьким унаслідок тривалої політики русифікації та повної заборони навчання рідною мовою в школах. Згідно з першим загальним переписом населення Російської імперії 1897 року, серед українців грамотними були лише близько 15–20%, причому в сільській місцевості, де проживала абсолютна більшість українського народу, цей показник не перевищував 10–13%.

ДУМКИ ІСТОРИКІВ

Чому, на вашу думку, подвійна ідентичність є загрозливою для існування нації? Чи існує таке явище в сучасній Україні?

Подвійна ідентичність є небезпечною тому, що вона паралізує волю народу до державотворення, підміняючи справжнє національне самоусвідомлення безпечною для панівної імперії етнографічною лояльністю («малоросійством»). За таких умов еліта служить чужій державі, сприймаючи власну Батьківщину лише як провінцію. У сучасній Україні наслідки цього явища тривалий час проявлялися через ностальгію за радянським минулим та мовно-культурні компроміси, проте в ході боротьби за незалежність українське суспільство остаточно долає гібридну свідомість і консолідується навколо власної державної ідентичності.

Про які загрози формуванню ідеї соборності йдеться в уривку? Як ви розумієте ідею соборності? Яке значення вона має в сучасній Україні?

В уривку йдеться про загрозу розколу українців на дві окремі нації через тривале перебування у складі двох різних імперій, відмінності в релігії (православні та греко-католики), мовних діалектах, звичаях, а також через різний соціальний склад і програмні цілі національних рухів. Ідея соборності — це прагнення до неподільної духовної, культурної та державно-політичної єдності всіх українських земель і всього народу. У сучасній Україні соборність є фундаментом державної незалежності, основою суспільної згуртованості та головним орієнтиром у боротьбі за відновлення територіальної цілісності в міжнародно визнаних кордонах.

ДІЄМО: ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Систематизуйте інформацію про створення перших політичних партій у вигляді блок-схеми. За підсумками роботи визначте, які політичні сили стояли на позиціях автономізму, а які — на позиціях самостійництва.

Структурний опис схеми та розподіл сил:

• Вихідним осередком була Загальна українська організація (ЗУО, 1897 р.), від якої відділилися радикальна молодь (утворила РУП у 1900 р.) та ліберальні діячі (утворили УДП у 1904 р.).
• Із РУП виокремилися Українська народна партія (1902 р.), Українська соціал-демократична «Спілка» (1904 р.) та Українська соціал-демократична робітнича партія (1905 р.).
• Від УДП відкололася Українська радикальна партія (1905 р.), а наприкінці 1905 р. вони злилися в УДРП.

Розподіл за програмними цілями:

• Самостійницька течія: Українська народна партія (УНП), а також РУП на початковому етапі своєї діяльності (1900–1902 рр.).
• Автономістська течія: УСДРП, УДП, УРП (пізніше УДРП), Українська соціал-демократична «Спілка», а також оновлена РУП після відходу Міхновського.

ПОМІРКУЙТЕ

У своїх записах М. Міхновський порушував питання: «Чи можемо зрівняти війну, пошесть… із оцим масовим відступництвом інтелігенції?» Поміркуйте, про яке «відступництво» говорить автор. Чому М. Міхновський вважав, що частина української інтелігенції зраджувала інтереси українського народу?

Микола Міхновський говорить про відмову освічених українців від політичної боротьби за власну державність та їхнє пристосування до життя в Російській імперії. Він вважав це зрадою народних інтересів, тому що інтелігенція — провідна верства суспільства — замість здобуття свободи для свого поневоленого народу пішла на службу царату, сприймала Україну лише як етнографічну «Малоросію» та обмежилася аполітичними піснями й етнографією.

СВІДЧАТЬ ДОКУМЕНТИ

Як наведене джерело відображає процес політизації українського руху? Чи погоджуєтесь ви з автором? Відповідь аргументуйте.

Уривок яскраво демонструє перехід українського руху від культурницької праці до прямої безкомпромісної боротьби («часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули»). Автор чітко формулює політичну мету руху: створення «однієї, єдиної, нероздільної, вільної, самостійної України від Карпатів аж по Кавказ».

Я погоджуюся з позицією автора щодо необхідності здобуття державної самостійності, оскільки лише власна держава є запорукою вільного духовного й матеріального розвитку народу. Водночас надмірно категоричне гасло «хто не за нас, ті проти нас» і радикальна формула «Україна для українців» ускладнювали налагодження діалогу з національними меншинами та звужували коло союзників у визвольній боротьбі.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Перегляньте в е-додатку відео про життєвий шлях Є. Чикаленка. Дізнайтеся, як в його діяльності знайшло відображення наведене в коміксі висловлювання.

Євген Чикаленко послідовно втілював принцип «любити Україну до глибини власної кишені» жертовною меценатською діяльністю. Будучи успішним агрономом і землевласником, він віддавав значну частину прибутків на розвиток національної справи: щороку покривав дефіцит і фінансував видання єдиних україномовних щоденних газет «Громадська думка» та «Рада», утримував журнал «Нова громада», заснував фонд допомоги українським письменникам, матеріально підтримував молодих діячів РУП та виділив кошти на спорудження Академічного дому для українських студентів у Львові.

ДУМКИ ІСТОРИКІВ

1. Зіставте оцінки істориків. Визначте, чому автономістський рух переважав над самостійницьким на початку ХХ ст.

Автономістський рух переважав, оскільки він відповідав тодішньому рівню розвитку українського суспільства й реальному співвідношенню сил. Більшість діячів Наддніпрянщини перебували під впливом федералістичних традицій ХІХ ст. і сподівалися здобути національні права через загальну демократизацію Російської імперії. Крім того, вимога автономії відповідала тодішній європейській практиці, де більшість національних рухів (крім угорського) на початку ХХ ст. не висували вимог повної незалежності через відсутність сил для відкритого протистояння з імперіями.

2. Уявіть себе діячем / діячкою українського руху початку ХХ ст. — до якої з течій доєдналися б ви, зважаючи на реалії наших днів?

Зважаючи на історичний досвід і реалії сьогодення, найдоцільнішим був би вибір самостійницької течії Миколи Міхновського. Історія довела, що будь-які спроби компромісу, автономії чи федерації у складі Росії завжди завершувалися ліквідацією українських прав та посиленням репресій, тоді як лише власна суверенна держава з міцною армією є єдиною надійною гарантією виживання, свободи та безпеки нації.

I. ЗНАЮ І СИСТЕМАТИЗУЮ НОВУ ІНФОРМАЦІЮ

1. Самооцінювання. Оцініть свої успіхи в опануванні теми «Український соціально-політичний і національний рух на початку ХХ ст. у Наддніпрянщині».

Можу визначити проблеми консолідації української нації:
До основних проблем належали: перебування земель під владою двох імперій (Російської та Австро-Угорської); мовні, конфесійні та звичаєві розбіжності між наддніпрянцями й галичанами; неукраїнський характер міст і розрив між модернізованим містом і патріархальним селом; низький рівень грамотності селянства, а також поширення серед еліти явища подвійної («малоросійської») ідентичності.

Можу простежити процес створення перших політичних партій в Наддніпрянщині:
У 1897 р. виникла координуюча Загальна українська організація (ЗУО). У лютому 1900 р. молоді радикали заснували першу політичну партію — РУП. У 1902 р. прибічники повної незалежності утворили Українську народну партію (УНП). У 1904 р. із ЗУО виділилася Українська демократична партія (УДП), а згодом — Українська радикальна партія (УРП). Наприкінці 1904 р. соціалістичне крило РУП утворило «Спілку», а залишки РУП у 1905 р. перетворилися на УСДРП.

Можу порівняти ідейні засади політичних партій:
Українські партії поділялися на самостійницькі та автономістські. УНП стояла на безкомпромісних засадах націоналізму й негайного здобуття суверенної держави. УСДРП, УДП та УРП виступали за широку політичну автономію України у складі федеративної реформованої Росії. При цьому УСДРП акцентувала на захисті робітничих прав і соціалістичних перетвореннях, тоді як ліберальні УДП та УРП орієнтувалися на еволюційні парламентські реформи.

Можу обґрунтувати історичне значення брошури М. Міхновського «Самостійна Україна»:
Праця вперше в Наддніпрянщині початку ХХ ст. проголосила державно-політичну незалежність України головним національним ідеалом. Вона покінчила з добою аполітичного культурництва, окреслила перспективу краху імперій та обґрунтувала територіальні межі майбутньої української держави від Карпат до Кавказу.

2. Назвіть ідейні течії українського руху та їхніх прибічників. Чи спостерігався «конфлікт поколінь» в утворенні політичних партій?

В українському русі початку ХХ ст. діяли дві провідні течії: самостійницька (Микола Міхновський та діячі УНП) й автономістська, яка поділялася на соціал-демократичний напрям (Микола Порш, Маркіян Меленевський) та ліберально-демократичний напрям (Євген Чикаленко, Борис Грінченко, Сергій Єфремов).

«Конфлікт поколінь» виразно спостерігався: старші діячі здебільшого дотримувалися поміркованих ліберальних поглядів, зосереджувалися на культурницькій праці та еволюційних реформах у межах ЗУО, тоді як студентська молодь відкинула українофільство й обрала рішучу політичну боротьбу, створивши РУП і УНП.

3. Доберіть із матеріалів параграфа історичні факти, які підтверджують тісну взаємодію українського руху Наддніпрянщини та західноукраїнських земель.

Взаємодію підтверджують такі факти: видання брошури харків’янина Миколи Міхновського «Самостійна Україна» у Львові коштом галицьких однодумців; орієнтація наддніпрянських лібералів на політичний досвід австрійської України під час розробки програми Української демократичної партії за зразком галицької УНДП; діяльність історика Михайла Грушевського, який закликав до зближення наддніпрянців і галичан заради утвердження соборності; а також спільне формування єдиного культурного простору через літературний обмін.

II. ОБГОВОРЮЄМО В ГРУПІ

4. Обговоріть результати роботи над схемою «Утворення перших політичних партій». Які чинники впливали на їх формування?

На створення політичних партій вплинули: поширення загальноєвропейської тенденції політизації визвольних рухів; перехід українського руху від культурництва до боротьби за владу; світоглядні та вікові розбіжності між поміркованими громадівцями і радикальною молоддю; поширення марксистських ідей; а також гостра дискусія між прибічниками автономії у складі Росії та послідовниками повної державної самостійності.

5. Обговоріть у класі, що впливало на політизацію українського руху на початку ХХ ст. Які чинники були успадковані від ХІХ ст., а які з’явилися на початку ХХ ст.?

Політизацію спричинило усвідомлення безперспективності виключно культурницької праці в умовах незмінної реакційної політики царату.

• Успадковані чинники з ХІХ ст.: традиція нелегальних громадських організацій («Стара громада», «Братство тарасівців»), ідеї федералізму М. Драгоманова, реакція на Валуєвський циркуляр та Емський указ, зростання національної самосвідомості через україномовну літературу.
• Нові чинники початку ХХ ст.: поява радикальної молодіжної еліти, організаційне оформлення політичних партій, вихід праці М. Міхновського «Самостійна Україна», проникнення соціал-демократичних концепцій та загострення соціально-економічної кризи напередодні Першої російської революції.

III. МИСЛЮ ТВОРЧО

6. За прикладом рубрики про постать Євгена Чикаленка сформуйте дві-три рубрики про роль в історії двох-трьох діячів / діячок українського руху початку ХХ ст.

Постать в історії: Микола Міхновський
«Державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна незалежність — національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин».
Микола Міхновський (1873–1924 рр.) — український громадсько-політичний діяч, адвокат, ідеолог державної незалежності України. Народився на Полтавщині у родині священника, закінчив Київський університет Святого Володимира. Був діячем «Братства тарасівців», автором брошури «Самостійна Україна» (1900 р.) та засновником Української народної партії (1902 р.), яка послідовно боролася за незалежну соборну державу.

Постать в історії: Борис Грінченко
«Праця єдина з неволі нас вирве…»
Борис Грінченко (1863–1910 рр.) — видатний український письменник, педагог, лексикограф і громадський діяч. Народився на Харківщині, учителював, був одним із засновників «Братства тарасівців», лідером Української радикальної партії (1905 р.) та очільником київської «Просвіти». Створив фундаментальний чотиритомний «Словарь української мови», що закріпив норми сучасної літературної мови.

7. Уявіть себе М. Міхновським — підготуйте промову, у якій ви переконуватимете українців щодо необхідності боротьби саме за незалежність України.

Шановні співвітчизники! Досить оглядатись на милість чужих столиць та сподіватися на ласку імперії. Часи вишиваних сорочок, сліз та безплідних скарг минули назавжди. Сьогодні наш народ розірваний кордонами, пограбований економічно та зневажений культурно. Хіба може зрабована нація чекати справжнього добробуту від чужоземного ярма? Жодна реформа царату, жодна куца автономія не дадуть нам повноцінного життя. Автономія у складі чужої держави — це збереження ланцюгів на нашому тілі. Державна самостійність — ось єдина умова виживання й розквіту народу. Ми підіймаємо прапор відкритої боротьби за одну, єдину, неподільну, вільну та самостійну Україну від Карпатів аж по Кавказ! До зброї та праці, бо лише власна держава захистить нашу долю!

8. Дізнайтесь більше про життя і діяльність М. Міхновського. Виконайте творчий проєкт «Сторінка діяча в соціальних мережах». Напишіть 3–4 пости для соцмережі, що відображають політичні переконання діяча.

Пост 1:
Досить жити міфами про те, що аполітичне культурництво та пісні врятують націю. Часи вишиванок без меча минули. Ми мусимо переходити до прямих політичних дій та організації власних сил.

Пост 2:
Федерація з імперією — це самообман. Той, хто вимагає автономії, просить у ката трохи довшого повідка. Наша мета єдина й непохитна — повний державний суверенітет.

Пост 3:
Презентую мою працю «Самостійна Україна». Наш національний орієнтир викарбувано назавжди: одна, вільна, соборна Україна від Карпатських верховин до Кавказьких гір!

Пост 4:
Українська інтелігенція має нарешті подолати комплекс рабської меншовартості, припинити служити імперській бюрократії та очолити свій знедолений народ на шляху до волі.